Дипломы, курсовые и рефераты!

12.4. Планування основних (прямих) витрат на виробництво продукції Печать E-mail
Автор Oleg   
12.12.2013 г.
Собівартість продукції (робіт, послуг) — це витрати підприємства, пов’язані з виробництвом і збутом продукції, виконанням робіт та наданням послуг (далі — собівартість продукції). Собівартість продукції є узагальненим показником, який характеризує всі сторони виробничої діяльності господарства. Від її рівня залежить рентабельність підприємства, окремих його виробничих одиниць, галузей, культур чи видів продукції. Урожайність вирощуваних культур, продуктивність наявного поголів’я тварин, рівень механізації, електрифікації та хімізації виробництва, освоєння досягнень науки та передового досвіду в господарстві, продуктивність праці, валовий обсяг виробництва — усе це відбивається в собівартості продукції. Зниження собівартості продукції — одне з найважливіших джерел зростання рентабельності її виробництва, збільшення нагромаджень і забезпечення розширеного відтворення, удосконалення технологічних процесів виробництва для поліпшення умов праці та підвищення матеріального добробуту населення.
Планування собівартості продукції передбачає найбільш ефективне і раціональне використання наявних сільськогосподарських угідь, основних засобів, матеріальних і трудових ресурсів відповідно до вимог систем землеробства і тваринництва та охорони навколишнього природного середовища. Обґрунтоване планування витрат, собівартості виробництва продукції та виконання робіт — необхідна передумова організації роботи виробничих одиниць на принципах комерційного чи господарського розрахунку. Тому план собівартості продукції, робіт та послуг є одним з найважливіших розділів плану кожного господарства.
Витрати на виробництво планують одночасно і в безпосередньому зв’язку з розрахунками врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин, агрохімічних і зоотехнічних заходів, що забезпечують запрограмований вихід продукції. При цьому виробничі витрати узгоджують із наявними ресурсами, включаючи і надходження з матеріально-технічного постачання, а також ураховують їх ефективність і кількісний вплив на величину врожайності культур і продуктивності тварин. Тому процес планування витрат на виробництво продукції як рослинництва, так і тваринництва охоплює такі стадії: аналіз величини і структури витрат у попередньому (базовому) періоді; уточнення норм і нормативів матеріальних і трудових затрат та їх узгодження з плановими показниками розвитку рослинництва і тваринництва, продуктивності й оплати праці з планами капітальних вкладень і матеріально-технічного постачання; обчислення розміру витрат на виробництво продукції планового року та її собівартості.
Важливою передумовою підвищення точності розрахунків з визначення собівартості продукції як під час планування, так і обліку є збільшення по змозі частини виробничих витрат, яка має прямо відноситись на собівартість виробництва окремих видів продукції (так звані основні витрати).
Оскільки планування та облік виробничих витрат і обчислення собівартості сільськогосподарської продукції сприятимуть підвищенню ефективності суспільного виробництва, то здійснювати їх потрібно так, щоб забезпечити постійний дійовий контроль за використанням виробничих ресурсів господарства. Необхідною передумовою цього є порівнянність показників плану та обліку за витратами і собівартістю продукції. Для цього під час планування та обліку слід користуватися єдиними статтями витрат з однаковим змістом витрат по кожній статті, а також єдиними способами розподілу витрат і принципами обчислення собівартості продукції.
До складу виробничих витрат, а отже, і в собівартість продукції не включають вартість виконуваних за рахунок коштів державного бюджету робіт із захисту рослин від шкідників і хвороб, тварин — від інфекційних хвороб; підвищення родючості й поліпшення культурно-технічного стану ґрунту; витрати з участі господарства у будівництві й ремонті місцевих автомобільних доріг, на підготовку кадрів, охорону праці й техніку безпеки, на культурно-побутове обслуговування населення; витрати, здійснювані за рахунок фондів економічного заохочення і коштів соціального страхування; витрати на виконання господарських робіт, не пов’язаних з його виробничою діяльністю (благоустрій сіл, міст, надання допомоги іншим підприємствам, установам і особистим підсобним господарствам населення).
Крім того, не включаються до собівартості продукції, а відносяться на збитки підприємства: витрати на утримання виробничих потужностей та об’єктів, законсервованих за рішенням Кабінету Міністрів України; втрати від переоцінки виробничих запасів, готової продукції і товарів, крім випадків, передбачених Кабінетом Міністрів України; збитки від операцій з тарою (крім скляної); некомпенсовані збитки від стихійного лиха (знищення або псування виробничих запасів, готових виробів та інших матеріальних цінностей, збитки від зупинення виробництва тощо), у тому числі витрати, пов’язані із запобіганням чи ліквідацією його наслідків; збитки від операцій по оцінці вартості тваринницької сировини і хутра в заготівельній і сільськогосподарській діяльності; списання простроченої дебіторської заборгованості.
З метою забезпечення єдиних засад формування собівартості продукції в усіх галузях народного господарства Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» [8] визначено коло витрат виробництва, що їх включають до собівартості продукції, а також втрати і витрати, що відносяться на збитки підприємства. Галузеві особливості передбачені «Типовим положенням з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств» [82]. Згідно з ним витрати виробництва, що включаються до собівартості продукції, групують так:
1) відповідно до їх економічного змісту за такими елементами:
матеріальні витрати (без вартості зворотних відходів);
витрати на оплату праці;
відрахування на соціальні заходи;
амортизація основних засобів та нематеріальних активів;
інші витрати;
2) залежно від характеру участі в процесі виробництва витрати поділяють на основні, що пов’язані з безпосереднім виконанням технологічних операцій з виробництва продукції, і на витрати з управління й обслуговування виробництва (бригадні, загальновиробничі та загальногосподарські витрати);
3) за статтями — з метою обґрунтованого визначення і всебічного аналізу собівартості (табл. 12.3).
До статті «Витрати на оплату праці» включають основну і додаткову оплату праці працівників, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі виробництва (у тому числі трактористів-машиністів). Зазначена оплата праці прямо включається до витрат, пов’язаних із вирощуванням відповідних культур (груп культур), утримання худоби та птиці (за видами і групами), на промислові й допоміжні виробництва.
У рослинництві затрати праці і витрати на її оплату планують за сільськогосподарськими культурами (групами культур), виходячи з їх планових посівних площ і нормативів зазначених вище витрат з розрахунку на одиницю площі. Нормативи визначають, як правило, за нормативними технологічними картами (див. підрозд. 12.3).
У тваринництві, виходячи з чисельності працівників за професіями і тарифних ставок, обчислюють тарифний фонд оплати праці, доплати за продукцію в розмірі 25—50% тарифного фонду, підвищену оплату за роботу у святкові дні, доплати за майстерність, безперервний стаж роботи в господарстві та інші доплати відповідно до положення про оплату праці, а також на оплату відпусток працюючих. Так само обчислюють фонд оплати праці за технологічними групами тварин і норматив оплати на одну голову за планової продуктивності.

До статті «Відрахування на соціальні заходи» включають обов’язкові відрахування на державне соціальне страхування, до Пенсійного фонду, до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Фонду сприяння зайнятості населення. Але у зв’язку з прийняттям Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» [9], зазначені відрахування здійснюватимуть лише ті сільськогосподарські підприємства, на які не поширюється дія цього Закону. Фіксований податок не застосовується, якщо сума податків (без ПДВ та акцизного збору) за підсумками 1997 р. перевищує суму фіксованого сільськогосподарського податку вдвічі.
До статті «Насіння та садивний матеріал» включають вартість насіння та садивного матеріалу власного виробництва і придбаного, що використовуватимуться для посіву (садіння) відповідних сільськогосподарських культур та насаджень, крім молодих багаторічних насаджень, закладення яких здійснюється за рахунок капітальних вкладень. При поточному плануванні вартість насіння й садивного матеріалу за культурами обчислюють множенням його маси, запланованої для висіву, на фактичну собівартість вирощування, коли використовують насіння, вирощене в передплановому році, на планову собівартість насіння врожаю планового року і ціну придбаного. У вартість насіння, одержаного в порядку обміну, включають собівартість зданого зерна, доплати за посівні кондиції одержаного й витрати з обміну.
При цьому слід мати на увазі таке:
у вартість насіння і садивного матеріалу включають витрати на його очищення, сортування, зберігання та завезення в господарство;
витрати на підготовку насіння до посіву (протруювання, сортування тощо), навантаження та транспортування його до місця посіву не включають у вартість насіння, а відносять на виробництво певної сільськогосподарської культури (групи культур) за відповідними статтями витрат (оплата праці, пальне і т. д.);
витрати на насіння озимих на зерно і зелену масу, багаторічних трав, які посіяли в передплановому році, включають до складу витрат минулих років, а на посіви під урожай наступного за плановим року — до складу витрат незавершеного виробництва
Вартість добрив і засобів захисту рослин та тварин обчислюють виходячи із запланованої маси їх використання по культурах (див. підрозд. 7.5), групах тварин і чинних цін. При цьому вартість мінеральних добрив і засобів захисту рослин та тварин обчислюють за цінами їх придбання з урахуванням витрат на завезення, торф — за витратами на його заготівлю, органічні добрива — за нормативною собівартістю. У вартість органічних добрив включають витрати на вирощування сидеральних культур.
В останні роки в Україні набуває поширення використання побічної продукції рослинництва (соломи, стебел кукурудзи, гички цукрових буряків) як органічних добрив у зв’язку із застосуванням сучасної збиральної техніки, котра подрібнює цю продукцію і розкидає на полі для наступного приорювання. На нашу думку, у цьому разі у вартість органічних добрив доцільно включати вартість побічної продукції.
Витрати на підготовку добрив і засобів захисту рослин і тварин, навантаження їх у транспортні засоби і розкидачі, вивезення в поле та внесення в ґрунт чи обробіток посівів списуються на конкретну сільськогосподарську культуру (групу культур) за відповідними статтями витрат (оплата праці, пальне тощо) і в дану статтю не включаються. Вартість біопрепаратів, пестицидів, ліків, дезінфекційних засобів, придбаних за рахунок асигнувань з бюджету, не включають до складу виробничих витрат і списують на зменшення сум цільового фінансування.
Загальноприйнята методика визначення вартості мінеральних добрив, в основу якої покладено розрахунок середньої ціни 1 т азотних, фосфорних і калійних добрив у фізичній масі чи у 100% діючої речовини, не забезпечує необхідної точності планування вартості добрив. Це стосується і пестицидів. Адже вміст діючої речовини в добривах і пестицидах істотно відрізняється. Велика різниця і в цінах 1 т фізичної маси і діючої речовини окремих азотних, фосфорних і калійних добрив, Наприклад, 1 т діючої речовини (N) в аміачній селітрі коштує 682 грн., а в аміачній воді — 469 грн. Тому збільшення чи зменшення маси використовуваних добрив або пестицидів не завжди виражається відповідними змінами їх вартості.
Значно більшу точність розрахунків забезпечує методика визначення нормативів потреби і вартості добрив, яку використовують у КСП-агрофірмі «Перемога» Кагарлицького району. Тут відповідно до системи удобрення ґрунту, використання добрив по полях сівозмін під різні культури і структури поставок мінеральних добрив визначено вартісні нормативи на 1 га. Вони визначають вартість мінеральних добрив, що їх вносять під час основного обробітку ґрунту, передпосівного обробітку ґрунту та при сівбі, а також у процесі догляду за посівами. Так, норматив витрат мінеральних добрив під цукрові буряки становить 207 грн. на 1 га, у тому числі під час основного обробітку ґрунту — 80 грн., сівби — 55 грн. і догляду за посівами — 72 грн. (табл. 7.15.).
Порівнюючи вартість мінеральних добрив, передбачених планом їх придбання, з вартістю встановлених при обґрунтуванні нормативів, визначають суму корегування витрат на добрива для культур у плані економічного і соціального розвитку. Такий методичний підхід забезпечує достатню точність планових розрахунків.
Аналогічно з урахуванням використання пестицидів обґрунтовують вартісні нормативи витрат на захист рослин від шкідників, хвороб і бур’янів (табл. 12.4). За роками його корегують з урахуванням планового використання пестицидів і біологічних засобів захисту рослин.

У витрати на захист тварин включають вартість використовуваних біопрепаратів, медикаментів, засобів для проведення дезинфекцій, інструментів, засобів для перев’язки, що придбані за рахунок коштів підприємства, а також витрати на застосування їх у тваринництві. При цьому виходять з приблизних норм і конкретних умов господарювання. З урахуванням кількості цих засобів і цін придбання розробляють річні нормативи витрат у розрахунку на одну середньорічну голову за видами тварин і птиці.
У статті «Корми» відображають вартість кормів власного виробництва та придбаних, витрати на їх внутрішньогосподарське переміщення з поля на постійне місце зберігання, на кормовий склад чи в інший підрозділ. Сюди ж відносять також витрати на приготування кормів у кормоцехах і кормокухнях. Ці суми списують безпосередньо на відповідні види і групи тварин прямо або розподіляють між ними пропорційно масі згодованих кормів.
Витрати на транспортування кормів з місць постійного зберігання до кормоцехів (кормокухонь), а також безпосередньо на ферму з місця їх зберігання не включають у вартість кормів, а відносять до інших відповідних статей витрат (пальне і мастильні матеріали, оплата праці тощо). У допоміжних виробництвах на цю статтю списують корми, використані на годівлю робочої худоби.
Для визначення вартості кормів плановою документацією сільськогосподарських підприємств передбачені спеціальні форми. В одній з них обчислюють середню вартість 1 ц кормів за видами; в іншій — вартість усіх кормів за групами тварин, щодо яких обчислюють собівартість продукції. При визначенні середньої вартості корми врожаю передпланового року, що наявні на початок року, оцінюють за фактичною собівартістю їх виробництва, урожаю планового року — за плановою собівартістю, а куповані — за цінами придбання. Крім того, у середню вартість кормів включають витрати на їх переробку (розмелювання, подрібнювання зерна, соломи тощо) та доставку з місця постійного зберігання до місця використання, якщо ці роботи не входять в обов’язки основних працівників тваринницьких бригад.
На особливу увагу заслуговує методологія вартісної оцінки продукції власного виробництва. Згідно з «Типовим положенням» [82] ця продукція оцінюється за її собівартістю. Однак така методика призводить до необ’єктивної оцінки ефективності окремих галузей у господарстві. Тому в країнах з ринковою економікою поширена практика оцінки продукції власного виробництва за ринковими цінами, що діють на момент виробничого споживання даної продукції [36, с. 136]. Розглянемо два варіанти: у першому корми власного виробництва оцінені за собівартістю їх виробництва, а в другому — за ринковими цінами (табл. 12.5).

Ураховуючи те, що ринкові ціни на рослинницьку продукцію, включаючи корми, як правило, вищі за її собівартість, а також високу (50—60%) питому вагу кормів у собівартості тваринницької продукції, різниця у варіантах є істотною. Більш об’єктивну оцінку ефективності й ринкової конкурентоспроможності дає метод, в основі якого лежать ринкові ціни. Тому, на нашу думку, використання його в практиці калькулювання сільськогосподарської продукції є доцільним. Тим паче, що при цьому не змінюється прибуток у цілому по підприємству (табл. 12.5). Слід також ураховувати, що в «Типовому положенні» уже є прецедент: «Сільськогосподарська продукція власного виробництва, яка використовується як сировина в підсобних промислових виробництвах, включається до витрат за договірними цінами на продукцію, продану державі» [82].
Методику планування вартості «Сировини та матеріалів» розглянуто в підрозд. 7.6.
У статті «Роботи і послуги» планують витрати на роботи, виконані вантажним автомобільним транспортом, на використання живої тяглової сили і послуги з електро-, тепло-, водо- і газопостачання та використання холодильних установок, а також на подібні послуги сторонніх підприємств і організацій. За даною статтею передбачені планування та облік витрат у галузях рослинництва.
Вартість робіт і послуг за об’єктами планування та обліку витрат обчислюють множенням попередньо встановлених нормативів у натуральному виразі — тонно-кілометрах, коне-днях, кіловат-годинах, кубічних метрах води та газу тощо на 1 га чи іншу технологічну одиницю нормування витрат, на планову собівартість або відпускну ціну одиниці виконаних робіт і надання послуг. Потім цей вартісний норматив множать на площу посіву культури, голову худоби і т. д.
Особливу увагу приділяють при цьому визначенню натуральних нормативів. Це зумовлено тим, що планова собівартість робіт і послуг часто змінюється. Її щорічно обчислюють у процесі складання плану економічного і соціального розвитку. Водночас засоби виробництва, технологія вирощування сільськогосподарських культур і виробництва продуктів тваринництва більш стабільні по роках. Нормативи обсягу робіт і послуг у рослинництві визначають за технологічними картами, у тваринництві — з урахуванням обсягів і відстаней вантажоперевезень, тривалості роботи, виробництва чи переробки продукції з допомогою електроустаткування (електродвигунів, водопідігрівачів, вентиляторів, світильників та ін.), норм використання води для миття вимені корів, молочного посуду, теплової обробки інвентарю, устаткування, проведення ветеринарно-санітарних заходів, прання спецодягу та інших господарських потреб, особливостей використання теплової енергії.
У статті «Витрати на утримання основних засобів» планують та обліковують:
витрати на оплату праці (крім трактористів-машиністів та інших працівників, зайнятих у технологічному процесі виробництва сільськогосподарської продукції);
витрати на поточний ремонт основних засобів;
вартість пального та мастильних матеріалів, у тому числі витрачених на виконання сільськогосподарських та інших робіт, включаючи переїзд тракторів та самохідних машин з однієї ділянки на іншу;
амортизаційні відрахування на повне відновлення основних виробничих засобів, які прямо не відносяться на певні об’єкти обліку витрат (культури чи види тварин).
Витрати на утримання основних засобів, включаючи орендну плату, групують окремо (в обліку для цього використовують рахунок №24 «Витрати на утримання основних засобів») і відносять на собівартість продукції окремих культур та видів незавершеного виробництва згідно з «Типовим положенням...» [82] таким чином:
тракторів — пропорційно обсягу виконаних механізованих робіт (в умовних еталонних гектарах) для окремих культур (груп культур) чи інших об’єктів;
основних засобів спеціального призначення (картопле-, бурякозбиральні комбайни та ін.) — безпосередньо на собівартість продукції відповідних культур);
ґрунтообробних машин — пропорційно обробленим площам, зайнятим певними культурами;
сівалок — пропорційно площі посіву культур;
технічних засобів для збирання врожаю — пропорційно зібраній площі певних культур;
машин для внесення в ґрунт добрив — пропорційно фізичній масі внесених добрив;
меліоративних споруд — пропорційно меліоративним площам;
приміщень для збереження продукції — пропорційно кількості та тривалості зберігання продукції відповідних культур протягом звітного періоду.
Зважаючи на комплексність та багатоелементність цієї статті витрат, у більшості сільськогосподарських підприємств для їх планування і контролю нормативи розробляють окремо для палива, амортизаційних відрахувань, ремонтів і технічного обслуговування й інших витрат.
Кількісні нормативи з пального в розрізі сільськогосподарських культур (видів і груп тварин) установлюють на основі технологічних карт. Згідно з ними витрати пального обчислюють множенням індивідуальних норм (кг/га чи 1 т, голову худоби) з усіх механізованих робіт на їх обсяги. Діленням підсумку маси пального за технологічною картою на площу (поголів’я) чи обсяг продукції встановлюють групову норму витрат на 1 га площі, 1 голову худоби чи 1 т продукції.
Вартісні нормативи витрат нафтопродуктів обчислюють множенням групових норм на комплексну ціну 1 т основного пального. Комплексна ціна включає вартість основного (дизельного) пального, мастильних матеріалів і пускового бензину. Методику її розрахунку подано в підрозд. 8.2.
Там само (підрозд. 8.3) наведено методику розрахунку амортизаційних відрахувань та їх віднесення на собівартість продукції.
Розподіл витрат на ремонт основних засобів, включаючи заміну плівкового покриття теплиць, ремонт і заміну гусениць та гуми для тракторів, комбайнів, тракторних причепів і сільськогосподарських машин, здійснюють аналогічно. Для прискорення розрахунків цю роботу можна виконати пропорційно нарахованим сумам амортизації. Стосовно планування сум витрат на ремонти і технічне обслуговування основних засобів:
для технічних засобів доцільно використовувати нормативи витрат у розрахунку на 1 т витраченого пального [79]. На жаль, вони застарілі. Тому для їх корегування слід застосовувати індекс 2.2, розрахований експертним методом одним із авторів зазначених нормативів М. П. Кононенко.
щодо інших основних засобів (будівлі, споруди і т. д.) — на підставі складених кошторисів або інформації за минулі роки.
У статті «Інші витрати» відображають витрати, що безпосередньо пов’язані з виробництвом певної продукції і не включені до жодної з вищенаведених статей, а саме:
знос спецодягу, спецвзуття та інших малоцінних і швидкозношуваних предметів;
вартість підстилки для тварин (соломи, торфу, тирси);
витрати на штучне осіменіння тварин (вартість сперми, утримання пункту, витрати на оплату праці техніків штучного осіменіння);
витрати на будівництво та утримання літніх таборів, загонів, навісів та інших споруд капітального характеру для тварин. Ці витрати обліковуються у складі витрат майбутніх періодів, а на собівартість відносяться рівними частинами впродовж терміну використання зазначених споруд, який установлюється комісією з прийняття відповідного об’єкта в експлуатацію;
платежі за обов’язкове страхування майна, тварин, урожаю сільськогосподарських культур, а також страхування окремих категорій працівників, зайнятих безпосередньо на роботах з підвищеною небезпекою для життя і здоров’я у випадках, передбачених законодавством;
витрати, пов’язані з використанням природної сировини, зокрема плата за воду, що вибирається з водогосподарських систем у межах затверджених лімітів, і за деревину, що продається на пні, та платежі за використання інших природних ресурсів — за розміщення відходів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та інші види шкідливого впливу в межах лімітів.
Последнее обновление ( 20.12.2013 г. )
 
« Пред.   След. »


© 2017 Дипломы, курсовые и рефераты!
Сайт создан: 11.2008
Автор: Джигора Олег dzhigora@gmail.com