Дипломы, курсовые и рефераты!

13.3. Планування реалізації продукції, цін, прибутку і рентабельності Печать E-mail
Автор Oleg   
12.12.2013 г.
Головним показником ефективності господарювання є прибуток. У свою чергу основними його складовими є виручка від реалізації і собівартість реалізованої продукції (рис. 13.1).

Збільшити виручку можна за рахунок підвищення обсягів реалізації продукції і (або) ціни реалізації. Ціна залежить, передусім, від якості продукції, каналів і строків її реалізації. Знизити собівартість реалізованої продукції можна за рахунок зменшення витрат і (або) збільшення обсягів виробленої продукції. Більшість із цих складових уже розглянуто в попередніх розділах, де йшлося про розробку маркетингової (розділ 6) і виробничої (розділ 7) програм підприємства, а також про планування витрат і собівартості продукції (розділ 12). Тому тут зупинимось на методичних питаннях планування реалізації продукції, цін, прибутку і рентабельності та покажемо результати цих розрахунків на прикладі КСП-агрофірми «Перемога».
Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами поділяють на внутрішні та зовнішні. Про використання зовнішніх джерел свідчать надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку. У світовій практиці 60—70% фінансових ресурсів надходять на підприємства за рахунок внутрішніх джерел. Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку і звітності включають:
— виручку від реалізації продукції, робіт і послуг;
— виручку від іншої реалізації;
— доходи від позареалізаційних операцій (проценти, перераховані за зберігання грошей у банку, плата за передане в оренду майно, доходи на акції та ін.).
Основним джерелом грошових надходжень кожного сільськогосподарського підприємства є виручка від реалізації продукції, виконання робіт і надання послуг на сторону. Планову виручку розраховують окремо за видами продукції рослинництва, тваринництва, підсобних промислових виробництв, за роботи, виконані на стороні, та послуги, надані різними підприємствами, організаціям і особам.
Після виконання зобов’язань за державними і регіональними контрактами решту продукції сільськогосподарські підприємства реалізують за своїм вибором заготівельним і торговельним організаціям, переробним підприємствам, організаціям і підприємствам споживчої кооперації, міжгосподарським підприємствам і об’єднанням, на міських ринках і власних магазинах, працівниками господарства, для громадського харчування і поліпшення місцевого постачання. Обсяги продукції, що підлягають реалізації, узгоджуються за їхніми видами з даними балансових розрахунків продукції рослинництва, тваринництва, промислових та обслуговуючих виробництв.

На особливу увагу заслуговує планування бартерних операцій. У табл. 13.2 наведено структуру бартерних операцій у КСП-агрофірмі «Перемога» Кагарлицього району за 1998 р. Основним бартерним товаром господарства є цукор, який становить 76% усіх бартерних операцій. Далі йдуть масло селянське (7,2%), зерно пшениці й кукурудзи (4,9%), велика рогата худоба (1,8%). В обмін на це господарство одержує пальне (35,5% загальної суми всіх бартерних операцій), запасні частини (17,5%), пестициди (10,9%), техніку (8,3%), насіння (6,9%), корми (6,8%), будівельні матеріали (6,8%). Аналогічна картина спостерігається і в цілому по сільському господарству України. Так, у 1997 р. за бартерними угодами було реалізовано господарствами суспільного сектору 29% зерна, 60% насіння соняшнику, 52% цукру від загальних обсягів продажу.
Основними причинами домінування бартерних операцій у сільському господарстві України є:
глибока економічна криза, що призвела до інфляції, нестачі валютних коштів у державі, високих процентних ставок за кредити;
недорозвиненість товарно-грошових відносин, незадовільний маркетинг ринку, невміння ефективно торгувати;
порушення паритетності обміну між аграрним і промисловими секторами економіки;
бажання підприємств уникнути оподаткування розрахунків з кредиторами.
Порівняно з грошово-товарними відносинами бартер є неефективним способом товарообміну. У більшості випадків для сільськогосподарських товаровиробників він є збитковим і шкідливим, значно уповільнює інвестиційний процес, ускладнює транспортні операції, створює тіньову економіку. Тому бартеризація є суто тимчасовим явищем і має поступитись нормальним стосункам постачальників і споживачів агропромислової продукції на взаємовигідних засадах.
Разом з тим бартер дає можливість підприємствам в умовах економічної кризи отримувати найнеобхідніші матеріальні ресурси (пальне, пестициди, мінеральні добрива, будівельні матеріали, техніку, запасні частини), навіть за умови відсутності коштів на розрахункових рахунках. Тому й не дивно, що КСП-агрофірма «Перемога», як і інші сільськогосподарські підприємства України, змушене планувати й на 1999 р. бартерні операції в обсязі попереднього року (табл. 13.2).
Продукцію, що її передбачається продавати (видавати) працівникам господарства і залученим особам у рахунок оплати праці, оцінюють за прийнятними в господарстві цінами. Продукцію на громадське харчування відпускають за плановою собівартістю, але не вище ринкових цін. Видачу працівникам господарства грошової додаткової оплати і премій овочами, картоплею, фруктами, ягодами, виноградом планують за плановою собівартістю, але не вище роздрібних цін за вирахуванням торгової знижки, а сіна, соломи — за плановою собівартістю. Видачу молодняку худоби працівникам підприємства в рахунок оплати праці здійснюватимуть за цінами, прийнятими в господарстві. Розділивши всю виручку від реалізації продукції конкретного її виду на загальну кількість цієї продукції, визначають середню ціну продажу.
Після цього обчислюють повну собівартість реалізованої продукції, яка складається з виробничої собівартості й реалізаційних витрат. Виробничу собівартість визначають множенням собівартості одиниці продукції (при цьому щодо худоби і птиці беруть до уваги не собівартість приросту, а собівартість 1 ц живої маси) на обсяг її реалізації. Витрати з реалізації, що не відшкодовуються заготівельними організаціями, включають у витрати з реалізації продукції на ринку, через ларки і комісійну торгівлю, кооперацію та інші організації, а також у витрати з навантаження продукції, її пакування, утримання приміщень для зберігання в місцях її реалізації, оплати праці працівникам та ін.
Заготівельні, торговельні та інші підприємства і організації, що здійснюють закупівлю сільськогосподарської продукції на умовах державного контракту несуть усі витрати з її транспортування й розвантаження. У разі доставки продукції транспортом сільськогосподарських підприємств заготівельні організації відшкодовують господарствам витрати за тарифами того виду транспорту, яким здійснювалась доставка продукції.
Слід відзначити особливості розрахунку виручки від реалізації продукції та її собівартості стосовно окремих видів продукції:
1. План продажу молока закупівельним організаціям у договорах відображають у заліковій масі. Однак собівартість продукції обчислюють у натуральній її масі. Тому слід перерахувати виробничу собівартість на її залікову масу. Наприклад, планову собівартість 1 ц молока в натуральній масі становить 31,20 грн. при жирності молока 3,5%. Базисну жирність установлено в розмірі 3,4%. Собівартість 1 ц молока у заліковій масі становить:
31,20 грн.*3,4%/3,5%=31,31 грн.
У разі, коли господарство частину молока реалізує в натуральному вигляді через торгову мережу, частину — у вигляді вершків або масла, а частину — у незбираному вигляді на молочний комбінат, слід визначати виручку в окремих каналах реалізації і виходячи з цього — середню виручку за центнер усієї кількості молока. Аналогічно розраховують середні ціни за одиницю продукції, що підлягає реалізації, для інших її видів.
2. Щодо продукції льонарства окремо показують реалізацію насіння, соломки, трести і волокна. При цьому кількість соломки і трести подають як дріб: у чисельнику — у натурі, а в знаменнику — у перерахунку на льоноволонко.
3. Результат від реалізації вовни визначають не за окремими її видами, а в цілому для всієї її кількості. При цьому реалізаційну ціну і виручку спочатку визначають для кожного виду вовни, а потім показують загальну суму виручки. Собівартість вовни в перерахунку на залікову масу визначають виходячи із співвідношення між натуральною і заліковою масою вовни.
Відніманням від виручки за реалізовану продукцію повної її собівартості визначають результати реалізації: прибуток чи збиток. У свою чергу діленням суми прибутку на повну собівартість продукції і множенням на 100% обчислюють рентабельність по окремих продуктах, галузях і господарству в цілому. Норму прибутку визначають діленням суми прибутку від господарської діяльності на середньорічну вартість основних виробничих фондів і нормативних оборотних засобів. Наведений вище метод розрахунку прибутку називається методом прямого розрахунку. Крім нього можуть ще використовуватись метод розрахунку прибутку на основі показника витрат на 1 грн. продукції та економічний (аналітичний) метод [86, с. 68—72].

У табл. 13.3 наведено підсумкові дані розрахунку виручки від реалізації продукції, її собівартості, а також прибутку (збитку) і рентабельність за основними видами продукції згідно з планом КСП-агрофірми «Перемога» на 1999 р.
Последнее обновление ( 20.12.2013 г. )
 
« Пред.   След. »


© 2017 Дипломы, курсовые и рефераты!
Сайт создан: 11.2008
Автор: Джигора Олег dzhigora@gmail.com