Дипломы, курсовые и рефераты!

1.7. Рим Печать E-mail
Автор Oleg   
12.12.2013 г.
Однією з найважливіших історичних подій становлення європейської цивілізації є поява на арені історії Римської імперії, яка пройшла етапи республіканської (ІІІ–І ст. до н.е.) і імператорської (І ст. до VІ н.е.) форм державності, була багатонаціональною імперією.
Рим – рабовласницька держава, що склалася на основі родоплемінного устрою. Римська імперія виникає на ґрунті, який створив Гай Юлій Цезар (народився у 100 році до н.е.), котрий у рамках республіки спорудив військову монархію.
«Діяльністю Цезаря завершилася історія еллінів – латинів. Після того, як греки та італіки розділилися, одна з цих народностей виявила дивну обдарованість у сфері індивідуальної творчості, у галузі культури. Друга виробила найбільш велике й потужне державне тіло. У своїй області кожне з цих племен досягло вищої можливої для людства межі і внаслідок однобічності свого розвитку йшло до занепаду. У той час і з’явився Цезар. Він з’єднав в одне ціле народність, що створила державу, але не мала культури, з народністю, яка мала вищу культуру, але не мала держави. Два найдавніші племені древнього світу знову злилися тепер, у своєму об’єднанні почерпнувши нові духовні сили, достойно заповнили всю велику сферу людської діяльності і спільною працею створили ту основу, на якій людський геній може працювати безмежно. Інших шляхів для людства не знайдено». (Моммзен. Історія Риму, Т. ІІІ, с. 510–511).
Римська імперія досягає своєї найвищої могутності в ІІ–І ст. до н.е. уходить з історичної сцени в 476 р. н.е.
Рим – імперія рабовласницька. Рабство – пронизає все: в сільському господарстві, в ремеслі, мореплавстві, торгівлі, послугах, навіть в культурі. Однак рабство і джерело розквіту, воно ж і одна з причин занепаду і падіння імперії. (Раб теж товар).
Досягнення Риму – не тільки військова справа (роль армії величезна). Але римські легіони пронесли свої орли в Європі, Азії і в Африці. Завойовані держави ставали провінціями. В римському сенаті серед вершників є і малі представники підкорених держав, тому Римська Імперія з адміністративно-воєнної стає багатонаціональною рабовласницькою державою, своєрідним міждержавним утворенням там, де вона була переможцем. Але якщо тут був рабовласницький устрій й закріплювалося рабство, Рим ніс сюди і прогрес. Розширення території вело до розвитку економічних, культурних зв’язків, а також взаємопроникнення нових прийомів використання природних і людських ресурсів. З іншого боку досвід, накопичений у завоюваннях, ставав надбанням римлян і стариків-ветеранів походів, які отримували тут як правило значні земельні наділи – поле застосування знань, отриманих ними в інших країнах. Ціна такого досвіду була високою, він политий кров’ю і стражданнями багатьох мільйонів людей.
Однією з історичних заслуг Римської імперії стали досягнення її сільського господарства. Тут витоки аграрної технологічної революції, що охопила Англію у XVII ст. Якщо Греція вже знала відомий набір культур: пшениця, ячмінь, оливкові дерева, виноград, овочі, проте врожайність низька, землі використовувалися неефективно, то Рим вже впроваджує травопільну систему землекористування, розширюється число культур не тільки харчових, а й технічних (лен). В деяких латифундіях запроваджується стійлове тваринництво. Сільськогосподарське виробництво велося в особливій формі землеволодіння. Реформами царя Сервія Тулія (VI ст. до н.е.) було покінчено з общинним землеволодінням. А далі «за громадянським правом все належить правителю і тим не менш все це прописано (за законом) різним власникам і кожна річ має свого власника. Правителям належить влада над усім, а приватним особам – право власності (с. 165) ...Ти не будеш торкатися плодів, якщо не дозволить тобі це орендатор, хоча б вони і народились на твоїх володіннях» (Сенека, с. 161). Ці слова видатного римського стоїка Сенеки (4 р. до н.е. – 65 р. н.е.). Функціонують декілька типів господарств: крупні латифундії, середні державні латифундії, селяни-власники, орендарі-колони.
Крупні латифундії в багатьох містах ведуть спеціалізоване виробництво. А це вже розподіл праці – підґрунтя функціонування грошово-ринкових відносин. Вони ж і породили переваги середніх господарств, у тому числі на основі оренди.
Риму не вистачало хліба. Шляхи вирішення – або освоєння чужих зернових земель на основі торгового обміну – колоній, або їх воєнного захоплення. Друге було основним.
У грошово-ринкові відносини залучаються провінції. Ведеться активна торгівля з Іспанією, Сирією, Британією, Єгиптом, Дакією, Мавританією.
Для греків море – транспортна артерія торгівлі, для імперії – моря, річки, дороги з твердим покриттям – артерії для економічних, виробничих, військових зв’язків величезного державного механізму. Потрібні човни, дорожні будівельники, будівельники міст, фортець, гарнізони в них, у легіонах неодмінно з’являються провінціали.
Рим веде війни не тільки із-за рабів і хліба, але й заради грабування в формі воєнної здобичі. Воєнні успіхи перетворили Рим в центр накопичення величезних грошових мас в золоті та сріблі. Тут були найдешевші гроші (4–6% річних). Неодмінним наслідком чого був розвиток кредитних відносин. Тут вперше в історії з’являється маклер як посередник в кредитних угодах. З’являються таблиці відсотків. З’являються платежі не готівкою, а переводами, словом. Угоди закріплюються підписами свідків і печаткою. Об’єктом кредитних відносин стала земля (іпотечне кредитування), зовнішня і оптова торгівля, мореплавство (тут ризик значно вищий – 23–25% річних). Існують державні і муніципальні займи.
Але кредитні відносини мають вузьку основу. Їх значення в розвитку міського ремесла – мінімальне. Коло осіб, що мають право займатися кредитуванням, вузьке – найбагатші сенатори. Вершники викреслені зі списку, бо вони мають і іноземні володіння. Багатий як Крез, Сулла, Гай, Юлій Цезар – лихварство вважається найбільш нечесним, безсоромним зайняттям. В перекладі на сучасну мову, грошова маса величезна, інвестиційне поле вузьке, а значить тільки невиробниче споживання – головний напрямок використання. А це веде до падіння моральності. «У предків сувора мораль... А вже ця мораль розбещена, панує зло, люди стають все гірше й менш законослухняними» (Сенека, с. 22)
У Римі і містах ведеться активна оптова і роздрібна торгівля. Багато хто з купців і судновласників із провінцій стають римлянами. Лавки, склади купців із цих країн стали невід’ємною частиною як Риму так і інших міст. При цьому розповсюджуються лавки із продажем одного товару.
На початку ІІ ст. при імператорі Трояні (виходець з Іспанії) був побудований п’ятиповерховий Троянський ринок (150 лавок-магазинів).
З’явилися об’єднання купців, торговців, судновласників – колегії. Широке розповсюдження набуває укладання контрактів.
Розповсюджується грошова форма оренди землі строком до 5 років. Пізніше, коли процес занепаду прийняв гострі форми, вона була переведена на натуральну форму розрахунків.
Як видно, грошово-ринкові відносини в імперії охоплюють значну частину економічних відносин як з точки зору сфер занять населення, так і з позицій їх ролі в народному господарстві.
З’явився особливий ринок, де покупцями є лише багаті люди: пахощі, східні пряності, дорогоцінне каміння, перлини, кришталь, фарфор з Індії та Китаю, вироби із крокодилової шкіри, черепахової кістки з Африки, коштовного одягу з Сирії, харчові делікатеси. Тут безглуздість цін («Лукумівські обіди», римські бані, розкішні палаци і т.д.).
«Всі ці добровільні лиха, що залежать від нашого суспільного устрою»(Сенека, с. 168)
Ринкові відносини вже мають правові рамки. Серед них необхідно відмітити громадянське право, в якому особливе місце займає право власності.
«Правитель володіє всім, але його скарби вже складаються із скарбів, що належать особисто йому. Без будь-якого узвишшя його влади, розслідується судом, що належить йому, і що не належить»(Сенека с.162)
«Дві особи представляються володарями однієї речі... Один є власником, інший користується нею... Ми кажемо, що книги належать Цицерону, але ті ж самі книги називає своїми торговець книжками Дор. Так Марк Лівій може отримувати чи купувати у Дора свої книги» (с. 161) «...Як швидко умови відносно ціни укладаються між покупцем і продавцем... Але тут же я куплю не за свою, а за твою ціну... Вигода виявляється і від цієї і від іншої сторони» (с. 153).
Судові справи розбиралися між боржниками і позичальниками настільки часто, що на театральних сценах жили терміни «сутяжник», «крючкотвор».
Селянин-власник – основний платник податків, а безперервні війни і величезна армія бюрократів вимагали постійного, зростаючого притоку грошей у державну казну, що не могло не знекровити вільного селянина. З іншого боку, вільний селянин – основний резерв могутності Риму – його легіонів. Війни робили їх інвалідами, не спроможними вести землеробство. Вони ставали люмпен-пролетарями, яких держава мусила не тільки годувати, але й розважати. Число таких римлян досягло 320 тисяч чоловік.
Проблема хліба стає для Риму однією з найважливіших. Сама Італія забезпечити хлібом населення не могла. Аграрна технологічна революція хоча і одержує розвиток, але врожайність, наявність орних земель ще не могли вирішити цієї проблеми. Хліб необхідно закупати у провінціях, які воєнним шляхом захоплювалися, або створювати на цих територіях колонії (грецький досвід знадобився).
З провінції прибував дешевий хліб, конкурувати з яким як латифундист так і вільний селянин не могли. Римський селянин розорявся. Суспільний (зерновий хліб) отримують і злодій, клятвопорушник і перелюбник та інші (Сенека, с. 94.).
«Навіть дикі звірі, що живуть в Італії, мають свої нори; кожний з них знає свій притулок. Лише ті, хто воюють і помирають за Італію, не володіють нічим, окрім повітря та світла; без домівки і житла вони мимоволі тиняються по країні з жінками й дітьми. Полководці, котрі підбадьорювали солдат у битвах захищати свої могили й святині, брешуть. Вони мають проливати свою кров і помирати за розпусту і багатство інших. Вони не мають у власності ані клаптика землі» – говорить Г. Гракх.
Рівний розподіл землі був програмою, яка рухала братами Тиберієм і Гаєм. Однак ідея рівного розподілу землі – пагубна ілюзія. ЇЇ наслідки звергнули б людство до голоду та бідності і, по суті, знищили б цивілізацію (Мезес, с.137).
Роздача хліба римським плебеям коштувала 1/5 усіх державних доходів. У Римі, як і у Греції, ставлення до праці за винятком розумової, негативне. Цицерон, який має дуже багато спільного з Аристотелем, пише: «Стосовно того, які заняття і промисли можуть вважатися пристойними і які низькими, існує таке уявлення: перш за все, вважаються безчесними ті заняття, які збуджують у публіці ненависть, як, наприклад, заняття збірника податків, лихваря. Непристойне й низьке заняття тих робітників, яким платять гроші не за розумову, а за фізичну працю, оскільки вони за певну винагороду начебто продають себе у рабство. Низькі й ті дрібні торговці, які купують у купця товар для негайного продажу його, оскільки вони не можуть досягти успіху без надмірної брехні, а немає речі менш нечесної, ніж обман. Усі ремісники займаються також низькою справою, оскільки не можна бути джентльменом у майстерні. Менш за все почесними є ті ремісники, які сприяють черевоугодництву: ковбасники, куховари, торгівці живністю, рибалки, парфумери, танцмейстери та вся кліка балаганників. Торгівля є та дріб’язкова річ, яку слід вважати низькою. Звичайно, оптовий торговець, котрий завозить безліч товару з різних країн і продає його без обману багатьом особам, не заслуговує на докори. «Але з усіх занять немає кращого, більш продуктивного, відрадного, більш пристойного для вільної людини, ніж заняття землевласника» (Моммзен. Історія Риму, т. 3, с. 467).
Слід звернути увагу на останнє положення Цицерона: «землевласника», а не «землероба». Т.Моммзен коментує ці положення: «Це цілком розвинена плантаторська аристократія, з сильним відтінком купецької спекуляції та легким початком вищої освіти» (там же, с. 467).
Погляд на сільське господарство як пріоритетне заняття для вільної людини-римлянина, відбиває основний напрямок людської цивілізації на її ранніх періодах. Рух аграрної революції в Римській імперії мав багато досягнень в її реалізації, але вона стає і однією з найважливіших причин її загибелі.
Римське сільське господарство носило характер крупного латифундійського, і дрібнопомісного. Перше з них описав Катон.
Римське середнє господарство на основі земельної власності займало площу в 240 моргинів (порядку 100 га), а там де культивувався виноград, воно було значно меншим.
Володар сам управляв своїм маєтком, час від часу приїжджаючи туди. Із зернових вироблялися полба і пшениця, ячмінь і просо. Крім того, сіяли ріпу, редьку, часник, мак і спеціально на корми худобі – люпин, боби, горох, віку та деякі інші кормові культури.
Перераховані культури вказують на те, що в Римі не було «мертвого пара». Наявність травосіяння говорить про те, що земля удобрювалась природними добривами. Набір цих культур у землеробстві був поновлений в Англії у ХVІ столітті. Вчені агрономи, аналізуючи фермерське господарство Англії ХVІ століття, називають наявність травосіяння однією з складових частин аграрної технологічної революції (Ешлі).
Італійські породи худоби і овець славилися в античному світі. Але слабо розвивалися знаряддя праці. Вони були важкими: мотика, коса, серп виготовлялись з заліза, плуг – дерев’яний, тяглова сила – бики. Знаряддя праці за Варроном діляться на три частини: а) знаряддя, що говорять (раб); б) знаряддя, що видають нечленороздільні звуки (бик); в) знаряддя німі (плуг, борона).
В аграрній революції з’являється новий елемент, крупна рабовласницька латифундія, що управляється з єдиного центру – вілла. Починається пошук оптимальних варіантів сільськогосподарських культур, площ, кількості рабів та найманих робітників. Так для обробітку зернових на 2,5 га потрібен один раб, 100 овець, 50 голів великої рогатої худоби також на одного раба... Тут вже елементи наукового ведення ринкового господарства (розповсюджені в Галії, Іспанії).
Процвітанню сільського господарства на певному етапі сприяв загальний розвиток культури та вдосталь капіталів. Було досягнуто появи крупного сільськогосподарського підприємства.
«…На уламках дрібного селянства, італійське купецтво, змагаючись з іудеями і розлившись по всіх провінціях та залежним країнам імперії, стягнуло, нарешті, всі капітали до Риму. На величезному грошовому ринку позичковий процент дорівнював лише шести, і гроші в Римі були, таким чином, дешевші, аніж будь-коли в усій стародавній історії. При цьому система народного господарства, коли торгівля і хліборобство були засновані на скупченні капіталів та спекуляції, виникла страшна нерівність у розподілі багатств. Часто недоречно вживаний вираз щодо держави яка складається з мільйонерів та жебраків, ніде можливо не був виправданий у такій мірі, як у Римі в останній період республіки, і ніде точно так само основний принцип рабовласницької держави, в силу якого багата людина, котра жила працею своїх рабів, завжди вважалася почесною, бідна, котра існувала працею своїх рук, вважалася гідною презирства, ніде цей принцип не був з такою жахливою очевидністю керівним началом всіх суспільних і приватних відносин, як у Римі». (Т. Моммзен, т. 2, с. 466–467).
Про значення сільського господарства для Риму говорять наявність значної літератури, що тиражувалася в імперії. Земельні відносини – основне питання в житті Риму.
Пліній перераховує 146 римських та 327 чужоземних творів з питань сільського господарства, які він використав, складаючи свою «Природну історію».
Почесне місце серед авторів посідають Катон, Варрон і Колумелла.
Катон – автор «Землеробства». Упор робить на один з найважливіших елементів агрикультури – застосуванні органічних добрив: «Старанно зберігай козиний, овечий, коров’ячий і всякий інший гній. Постарайся мати велику купу гною; і коли будеш зорювати – очищуй і подрібнюй, потім вивозь із хліва. Гній зробиш із: соломи, стебел, м’ятої соломи, полови, листя. Половину того вивозь на поля, де сіятимеш корми, четверту частину поклади під скопану землю під маслинами, другу чверть збережи для луку» (Скорняков, «Від шумерів до наших днів», с. 26).
Висновки зі сказаного надзвичайно важливі: споживання стебел, а це вже травосіяння, яке вважається основою плодючості сільського господарства.
У Варрона землеробство уподібнюється з наукою: «...По-перше, це не лише наука, це – знання того, що слід сіяти, і що робити на будь-якому полі, щоб земля давала найбільші врожаї. Основні елементи – вода, земля, повітря і сонце – їх слід вивчити, перш ніж ти кинеш зерна і тим закладеш основу врожаю» (Скорняков, «Від шумерів до наших днів», с. 27).
Криза сільського господарства Риму обумовлена загальним застоєм в економічній, політичній, і соціальній сферах. Ситуацію викладає Колумелла: «Отже, не від втоми, як вважає більшість письменників і не від старості, а головним чином від недбалості, земля відповідає нам меншою родючістю, але можна отримати зростаючі врожаї сучасним та помірним доглядом» (Скорняков, «Від шумерів до наших днів», с.35). Цю картину можна бачити в описах сільського господарства Росії та України кінця ХХ століття.
Римляни і греки покладали господарське життя на рабів, однак вони дуже різні.
Еліни – демократичні, вони розвивають свій розум. Римляни – люди твердої волі, залізної рішучості, вони не велика нація, вони – велика армія. Вони вільні від звичаїв, вони прибічники вільного вибору, вони наполегливі у досягненні мети, «хоча віддавали перевагу заняттю війною і політикою, вони постійно використовували ті якості, які необхідні для комерційної діяльності… Ті методи спільних дій у комерційних цілях та масштабного виробництва на засадах праці рабів на фабриках, яким греки навчалися на Сході, отримали нову силу, будучи привнесеними у Рим. Здібності і характер римлян роблять їх особливо пристосованими для управління акціонерними товариствами (компаніями) і порівняно невелике число дуже багатих людей, за відсутності середнього класу, були спроможні за допомогою підготовлених рабів і вільних громадян заключати великі угоди у внутрішній і зовнішній наземній та морській торгівлі. Вони викликали ненависть до капіталу, та вони зробили його більш могутнім і ефективним; вони з великою енергією створювали інструменти грошового кредиту і частково, внаслідок єдності імперії влади і широкого розповсюдження мови римлян, у деяких важливих аспектах існувала більша свобода руху у всьому цивілізованому світі в часи Римської імперії, ніж навіть у наші дні» (А. Маршалл, т. 3, с. 153).
Маршалл пише: «Рим добивався імпорту за допомогою меча, комерційне життя здійснювалося в умовах громадського презирства, сенатори могли займатися тільки землею, а не комерційною діяльністю, і зрештою приватне підприємництво було придушене зростаючою могутністю всюдисущої держави».
Але страшною хворобою Риму стає породжена незрілими ринковими відносинами соціальна прірва та морально-етичний бік життя, що набув катастрофічної форми нестриманої розкоші в особистому споживанні, розпусту, падіння моралі. Падала народжуваність, збільшувались хвороби, і виснаження розорених вільних селян і ремісників, все це руйнувало основу могутності Риму і його армію. Імперія повинна була впасти, як тільки війна перестала бути рушійною силою. У глибинах народного життя все більше накопичувалися бездонна безнадія і апатія.
«Багатство і бідність у тісному союзі між собою виганяли італіків з Італії і наповнювали півострів натовпами рабів або страшним мовчанням пустелі. Вся ця картина зловісна, та аж ніяк не єдина у своєму роді: скрізь, де у рабовласницькій державі цілком розвивається панування капіталу, воно однаково спустошує чудовий світ Божий. Італія цицеронівської доби, по суті, схожа на Елладу доби Понтія і ще більше на Карфаген часів Ганнібала, де точно таким самим шляхом всемогутній капітал довів середній клас до знищення, а торгівлю і землеробство підняв до крайньої межі животіння, і насамкінець привів до лицемірства, що прикривало моральне й політичне падіння нації». (Т.Моммзен, т.2, с.477).
В Римі був значний прошарок вільних селян і ремісників. Знищення цього класу означало кінець римській імперії. Римляни та греки мали спільним не тільки те, що покладали господарське життя на рабів, але також і на їх особливе місці у міжнаціональних відносинах. Тільки еллін, тільки римлянин розумні, решта людства – «варвари», воно не звільнилися від уз звичаїв і невігластва. Це зумовлювало психологічні зрушення і неминуче формування нарцисизму.
Фрейд і особливо Фромм виділяють таку рису психологічних особливостей, як нарцисизм. Він є характерним як для окремої людини, так і для групи (рід, плем’я, нація). Нарцисизм має важливу біологічну функцію. «Біологічно, з точки зору виживання, людина повинна сприймати себе як щось набагато більш важливе, ніж все, що його оточує. Якщо вона цього не робитиме, звідки вона візьме енергію і бажання захищатися від інших, працювати для підтримки свого існування, боротися за своє життя і добиватися успіху в боротьбі з навколишнім середовищем» (Фромм. Душа людини, с. 53–54).
Нарцистична патологія набирає як індивідуальні, так і громадські форми. Група з нарцистичною установкою обов’язково повинна мати вождя, а він може мати абсолютну владу. (єгипетські фараони, римські імператори, східні емірати, Гітлер, Сталін та дрібніші постаті сучасної доби).
У християнських легендах переборення нарцисизму є у постулатах «люби ближнього свого як самого себе», «любіть ворогів своїх», «не людина всезнаюча і всемогутня, а Бог».
У ідолопоклонстві приватна власність людини стає абсолютною і перетворюється в ідола, який стає об’єктом її нарцистичної пристрасті (а далі Гроші – Бог).
Падіння Римської імперії намагалися подолати, через надання християнству статусу державної релігії. Це акт імператора Константина, але «...то не Константин обернувся в християнство, а Християнство обернулося в Римську імперію» (с. 52). Ринкові відносини в Римі вимагали зняття негативних сторін, торговий імперіалізм потребував виправдання.
Християнство заперечує нарцисизм. Як уже зазначалося, батьківщина християнства – Середземномор’я.
Церква і держава, в умовах падіння моралі, економічного падіння і знищення впливу ринкових відносин, прагне заволодіти суспільством, яке гине і контролювати його процеси, контролювати його діяльність. Ці процеси здійснюються із використанням Євангелія. Це була одна з найбільших релігійно-духовних революцій у світовій історії. Більшість людей хотіли тепер – з економічної точки зору не безмежних доходів, а лише задоволення потреб на постійному скромному рівні, щоб звільнити час для богослужіння і підготуватися до настання царства божого (В.Ойкен, с.280). Риму, з його культом розкоші та розпусти, бездуховності, протистояв інший світ – євангельської лагоди, скромності, духовності.
Євангеліє попереджує людей від погоні за багатством, яке може відвернути їх від служіння Богу. Бідних та голодних воно об’являє «блаженними», багатим провокує біди. Воно засуджує егоїстичне присвоєння, яке було реакцією егоїзму язичного світу.
«Коли з’явився на світ, коли ти вийшов із живота матері своєї, яке багатство ти приніс із собою? Взяте тобою понад того, що необхідно для тебе, взяте насиллям. Ти утримуєш хліб голодного, ти ховаєш під замок одяг голого, гроші, які ти зариваєш, – викуп за нещасного» (Положення з Нового Завіту). Християнство отримує готове підґрунтя в стоїцизмі – його римській інтерпретації.
Римляни – державники, воїни суворих завоювань, люди честі. Вони стійкі в досягненні цілей, а також – комерсанти своєї епохи. Філософію вони вивчають у Греції. Одним із напрямків, що отримав розповсюдження серед них є стоїцизм. Найвидатнішими серед них є Сенека (4–65 рр. н. е.), Епітікет (50–140 рр. н.е.), Марк Аврелій (121–180 рр. н. е.)
Це час найвищої могутності Римської імперії. В ній вже міцніли сили, що обумовили її занепад. Римлянам близькі ідеї стоїцизму. Загальне правило стоїків «Живи відповідно природі речей». Природа має все для щастя людини. Самопізнання, самосповідання, риси аграрної людини, відкриття «внутрішнього світу» людини – основна риса світогляду стоїків-римлян. Вони в цьому близькі до християнства. Положення «Нового завіту» і положення з робіт Сенеки майже співпадають.
Римляни практичні і їх ставлення до філософії виходить з того, чи відповідають її вихідні принципи їх менталітету державників, законників. Чи може вона бути корисною в їх непростому житті. Сувора мораль предків, а люди сьогодення розбещені, безсилі. Його лозунг: «Будь подібним до скелі: хвилі невпинно розбиваються об неї, вона ж стоїть нерухомо і довкола неї затихають бурхливі води» (Марк Аврелій, с. 295). Це хвилі аморальності, користолюбства, жорсткого егоїзму, хабарництва, тиранії.
Сенека каже: «Для вас – епікурейців, є задоволенням привчати своє виснажене тіло до лінивої бездіяльності і прагнути до безкорисності, доволі схожої на усиновлення, скриватися під густою тінню і витонченими розмірковуваннями, які ви називаєте відпочинком, присолоджуєте безчуттєву від дряблості душу і насичуєтесь їжею і питтям, бліді від нерухомості тіла. Для нас же, стоїків, є задоволенням робити доброчинність сповнену працею, коли вона полегшує працю інших, або небезпекою, коли інших позбавляємо від небезпек, бо тяжкі для нас засоби, коли вони полегшують ускладнене і звужене положення інших.» (Римські стоїки. Сенека, Епітикет, Марк Аврелій, с. 83–84).
В «Енеїді»: «Римлянин! Ти навчишся народами правити державно. В цьому мистецтво твоє накладати умови миру, милість покореним являти та зміряти війною підкорених.»
Последнее обновление ( 20.12.2013 г. )
 
« Пред.   След. »


© 2017 Дипломы, курсовые и рефераты!
Сайт создан: 11.2008
Автор: Джигора Олег dzhigora@gmail.com