Дипломы, курсовые и рефераты!

Державні і міждержавні органи регулювання зовнішньоекономічних відносин Печать E-mail
Автор Oleg   
01.03.2013 г.

Особливістю сучасної системи органів, що беруть участь у розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, є те, що вона включає дві взаємопов’язані, але такі, що виконують різні функції підсистеми - національні і міжнаціональні органи.

Діяльність міжурядових органів зосереджена на регулюванні та сприянні розвитку міжнародного руху товарів, капіталу і робочої сили. Міжурядові організації почали брати участь у розвитку міжнародних економічних відносин у другій половині XIX століття у міру формування світового ринку. Після другої світової війни потреба у таких організаціях значно зросла внаслідок розширення й ускладнення цих відносин та загострення конфліктів між країнами через посилення конкурентної боротьби підприємців, особливо в умовах НТР. Кількість таких організацій спочатку вимірювалась десятками, а потім уже сотнями. Нині в регулюванні і сприянні розвитку зовнішньоекономічних відносин бере участь приблизно 300 міжнародних міжурядових організацій.

Важливе місце у сучасній системі міжнародних відносин належить ООН. Вона є координаційним центром взаємодії держав не тільки у сфері безпеки та підтримки миру, а і у сфері міжнародного економічного співробітництва. За ініціативою ООН та під її егідою засновано і працюють багато міждержавних економічних організацій (далі - МДЕО). Центральним органом, де обговорюються міжнародні економічні та соціальні проблеми глобального характеру та розробляються рекомендації з цих проблем для держав-членів системи ООН, є Економічна та Соціальна Рада ООН (ЕКОСОР). Вона проводить дослідження та готує доповіді з широкого спектру міжнародних економічних, соціальних та інших питань, координує діяльність відповідних органів та інститутів ООН.

Серед питань, які регулярно обговорює ЕКОСОР, такі як огляд світового економічного та соціального становища, стан міжнародної торгівлі, економічна та технічна допомога країнам, що розвиваються, проблема продовольства, планування та мобілізації фінансових ресурсів, регіональне співробітництво. Рада розробляє комплексні програми, що мають назву “Десятиріччя розвитку”, такі програми приймаються з шестидесятих років. Їхня мета - визначити основні тенденції світового економічного розвитку та внести необхідні зміни до механізму їх регулювання. В ЕКОСОР діють п’ять регіональних економічних комісій, в тому числі і Європейська економічна комісія (ЄЕК).

Існують два найважливіших види МДЕО - загальноекономічного і галузевого характеру. МДЕО загальноекономічного характеру покликані сприяти співробітництву своїх членів у сфері, яка охоплює широкий спектр міжнародних економічних відносин. До них можна віднести такі організації, як Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), Економічна співдружність держав Західної Африки (ЕКОВАС) та інші. На відміну від них галузеві економічні організації головну увагу приділяють регулюванню міжнародного економічного співробітництва в певній сфері, наприклад у сфері фінансів та кредиту ( Міжнародний валютний фонд - МВФ, Міжнародний банк реконструкції та розвитку - МБРР ), у сфері торгівлі ( Генеральна угода з тарифів та торгівлі - ГАТТ, Всесвітня торговельна організація - ВТО ).

Розвиток процесів інтернаціоналізації господарського життя і посилення взаємозв’язку учасників міжнародних економічних відносин зумовили те, що ряд організацій загальноекономічного і галузевого характеру тісно співробітничають між собою, утворюючи цілі системи, у межах яких загальноекономічні організації виконують функції координуючого центру для погодження діяльності галузевих об’єднань.

Серед сукупності функцій МДЕО можна виділити основну, яка становить головний напрям її діяльності. Вона полягає у безперервному процесі, спрямованому на виявлення сфери відповідності інтересів держав-членів, а також на досягнення їхньої згоди щодо питання про спільне завдання. Решту функцій МДЄО залежно від методів і засобів, які використовуються організацією для виконання різних завдань, можна поділити на регулюючі та оперативні. Регулюючі функції полягають у встановленні МДЕО для своїх членів стандартів поведінки, які мають морально-політичне або юридичне значення. Оперативні функції передусім зводяться до виявлення фактичного стану справ, що охоплюються даною організацією, і його зіставлення з еталонами, які містяться в установчих документах або актах органів організації. Збирання, переробка і надання організацією інформації становлять одну з найважливіших сфер діяльності МДЕО, це порівняно “м’який” спосіб міжнародного контролю, оскільки він майже не передбачає втручання у сферу суверенітету держав-учасників МДЕО. Поряд з цим у практиці МДЕО застосовується такий спосіб контролю на місці, як інспекція. Лише окремі МДЕО мають право користуватися таким способом контролю, тому що проведення такої інспекції відчутно торкається сфери внутрішньої компетенції держав. Результатами оцінок, отриманих під час реалізації своїх контролюючих функцій, є, як правило, рекомендації. Санкції застосовуються як виняток.

Всі МДЕО мають свій договірний механізм, який являє собою систему міжнародних договорів. Центральне місце в договірному механізмі МДЕО належить їх статутам, які регулюють порядок входження до МДЕО, цілі які ставить перед собою організація, форми, напрямки її діяльності та структуру. Найпростіша структура МДЕО включає орган, до якого входять представники всіх держав - членів і який формує і висловлює її волю, а також виконавчий або адміністративно-розпорядчий орган, який складається з міжнародних службовців (секретаріат, бюро, тощо). Для переважної більшості МДЕО характерними є складна організаційна структура, свій особливий характер взаємодії органів і специфіка їх компетенції. При цьому, однак, для сучасних МДЕО типовою є наявність чотирьох різновидів органів: вищих, виконавчих, адміністративних комітетів і комісій. В окремих МДЕО є юридичні органи.

Розглянемо лише деякі з тих організацій, до яких приєдналася, чи планує приєднатися ближчим часом Україна.

В структурі міжнародних валютних відносин провідна роль належить МВФ (Міжнародному валютному фонду), який було засновано у 1944 році на Бреттон-Вудській валютно-фінансовій конференції. Про діапазон інтересів цієї міжнародної установи свідчать її офіційні цілі, закріплені в ст.1 його статуту: сприяння міжнародному валютному співробітництву; сприяння стабільності курсів валют, забезпечення впорядкованих відносин у валютній сфері, недопущення конкурентного знецінення валют і надання допомоги у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними операціями держав-членів та інші.

В сучасних умовах учасниками МВФ є 178 держав. Ресурси Фонду формуються шляхом внесків держав. Кожна держава-член має відповідним чином розраховану квоту. Квота країни у Фонді визначається за формулою, в яку входять такі економічні критерії, як внутрішній продукт, середньорічні поточні платежі країни, середньорічні поточні грошові надходження та деякі інші.

Статут Фонду передбачає періодичний, не менше одного разу в п’ять років, загальний перегляд квот, з тим щоб проводити їх у відповідність із співвідношенням економічних потенціалів країн-членів. Специфіка членства у МВФ полягає у тому, що держави зацікавлені мати максимально високу квоту. Це впливає на розміри обсягу можливих кредитів та на кількість голосів.

Державами, які мають найбільші квоти і таким чином мають великий вплив на прийняття рішень МВФ, є США, Великобританія, Німеччина, Франція та Японія.

Вступ до МВФ пов’язаний з певними валютними витратами. Чверть свого внеску країна повинна внести у вільно конвертованій валюті, решту - в національній. Однак ці витрати валюти мають своєрідний характер. Внесена валюта може бути в будь-який момент і без всяких умов викуплена країною за національну валюту для здійснення платежів за своїми зовнішніми зобов’язаннями. Валютна частина внеску являє собою фактично частину валютних резервів країни.

До золотовалютних резервів країни відносяться також спеціальні права позики. Їх випуск МВФ розпочав ще в умовах Бреттон-Вудської валютної системи з 1944 року, що було викликано загостренням проблеми міжнародних платежів. За своїм характером спеціальні права позики - це своєрідні міжнародні платіжні засоби, що випускаються на основі загальної угоди країн-членів МВФ і використовуються для безготівкових розрахунків між країнами шляхом записів на спеціальних рахунках у Фонді. Вони розподіляються між країнами учасницями, згідно з їх квотами. Цей розподіл спеціальних прав позики між країнами не потребує з їх боку ніяких внесків.

Членство в МВФ пов’язане з виконанням конкретних вимог його статуту. Зокрема, в галузі регулювання валютних курсів основні принципи, яких повинні дотримуватися держави-члени, такі: необхідність уникати маніпулювання валютними курсами з метою одержання конкретних переваг і вирівнювання платіжних балансів; обов’язок здійснювати валютну інтервенцію для зменшення короткострокових коливань курсу своєї валюти; необхідність при здійсненні валютних інтервенцій враховувати інтереси інших держав-членів.

У квітні 1992 року Україна була прийнята до МВФ, де вона має 0,69 % статутного капіталу Фонду, що дає підстави для отримання стабілізаційного кредиту.

Найбільш поширеним способом, за допомогою якого країни-члени отримують доступ до кредитних ресурсів МВФ, є так звана домовленість з МВФ про кредит “Stand-by” (“стенд-бай”), який звичайно укладається на 12-18 місяців. Згідно з такою домовленістю Фонд надає допомогу в узгоджені проміжки часу (як правило, щоквартально) та в узгоджених межах, за умови досягнення певних показників ефективності (пов’язаних наприклад, з розміром бюджетного дефіциту).

Результатом досвіду роботи МВФ з новими країнами - членами, республіками колишнього СРСР, стало створення нової тимчасової програми для надання фінансової допомоги - механізму фінансування системних перетворень (МФСП). В рамках МФСП надається кредит ес-ті-еф (STF) що розрахований на допомогу країнам, перед якими постають надзвичайні труднощі з платіжним балансом, що виникли внаслідок порушення традиційної організації торгівлі та платежів і переходу на світові ціни на такі субсидовані у минулому товари, як нафта. Умови, які потрібні для отримання кредиту STF є менш суворими, ніж для отримання кредиту “Stand-by”, він надається, як правило, на 7 років під 6,5 %.

Угоди про кредитування у рамках МФСП вже укладені багатьма державами СНД, у тому числі і Україною. У 1994 році Україна домовилась з МВФ про кредит STF, з якого вона одержала 371 млн.дол. США. У березні 1995 року Україною було підписано політичний меморандум з МВФ. Україна запросила річний кредит “Stand-by” в 1 млрд. 492 млн.дол. США і другий кредит на системні перетворення STF у 378 млн. доларів США, що в загальній сумі становить 1,8 млрд. доларів США і відповідає 125% квоти України у МВФ.

Крім фінансової допомоги, яку Україна може отримати від членства у МВФ, вона має голос у прийнятті рішень щодо міжнародної фінансової політики та доступ до економічної інформації. МВФ також надає технічну допомогу і забезпечує підготовку державних осіб через інститут МВФ.

Україна є також членом Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), який був заснований одночасно з МВФ у 1944 р. Його учасниками можуть бути лише держави-члени МВФ. На відміну від МВФ, МБРР створювався як установа довгострокового кредитування. Основні завдання МБРР - надання державам-членам допомоги у справі реконструкції та розвитку їх економіки через довгострокові позики, що надаються країнам-членам Банку. Головним напрямком діяльності МБРР є кредитування економіки країн, що розвиваються. Банк має у своєму розпорядженні значні фінансові ресурси, які формуються з внесків держав-членів, квот, коштів залучених шляхом випуску облігаційних позик, з доходів Банку за кредитні та інші операції. За станом на 30 червня 1992 року загальні активи МБРР перевищували 140 млрд.дол. США.

Процедура одержання кредитів МБРР досить складна. Для вирішення питання про надання кредитів Банк вимагає детальної інформації про економічне та фінансове становище країни. Спеціальні місії Банку на основі вивчення стану економіки та фінансів країни - позичальниці розробляють рекомендації, виконання яких є необхідною умовою отримання кредиту. Не дивлячись на це, умови отримання кредиту МБРР країнами, що розвиваються, більш вигідні, ніж умови інших фінансових установ. Україна у грудні 1994 року уклала угоду з МБРР про реабілітаційну позику в розмірі 500 млн.дол. США.

У 1960 році як філіал МБРР було створено Міжнародну асоціацію розвитку (МАР), завдання якої - допомога найменш розвинутим державам, з числа країн, що розвиваються. МАР надає пільгові, безпроцентні кредити (сплачуються тільки невеликі комісійні) на строк до 50 років, включаючи десятирічний пільговий строк. За МБРР та МАР закріпилась назва Світовий банк.

МБРР має ще два філіали, статут яких відрізняється від статуту МАР. Це - Міжнародна фінансова корпорація (МФК) та Багатостороннє агентство по гарантуванню інвестицій (БАГІ). МФК утворена у 1956 році з метою стимулювання приватних інвестицій у промисловість країн, що розвиваються, шляхом підтримки розвитку їх приватного сектора та допомоги в мобілізації внутрішніх та іноземних капіталів з цією метою. БАГІ утворено у 1988 році. Вона має специфічну функцію: заохочення притоку прямих інвестицій в країни, що розвиваються, шляхом пом’якшення бар’єрів на їх шляху. БАГІ пропонує інвесторам гарантії проти некомерційного ризику і рекомендує урядам країн, які приймають іноземні капітали, відповідну політику, програми і процедури, пов’язані з інвестуванням.

Поряд з входженням у МБРР у 1992 році Україна стала також членом МАР, МФК та БАГІ. Світовий банк (МБРР, МАР) та МФК і БАГІ одержали назву група Світового Банку.

Специфічне місце у системі регіональних валютно-кредитних установ посідає Європейський Банк Реконструкції та Розвитку (ЄБРР), який є однією із наймолодших установ у міжнародній валютно-кредитній сфері. Він був заснований у квітні 1991 року як реакція на ті зміни, що сталися в країнах Східної Європи. Україна стала членом ЄБРР 12 серпня 1992 року. Крім країн колишнього соцтабору до Банку входять майже всі держави СНД та ще 32 країни світу, у їх числі США, Великобританія, Франція, Німеччина, Японія та інші. Капітал ЄБРР 10 млрд.екю. Держави-члени ЄБРР відповідно до встановлених квот підписуються на акції Банку. Офіційними цілями ЄБРР є надання допомоги відповідним країнам у вигляді консультацій, позик, гарантій щодо заборгованості тощо, з метою сприяння переходу до орієнтованої на ринок економіки.

Якщо говорити про інтеграцію України до світового ринку товарів, то пріоритетом у цьому напрямку є приєднання України до ГАТТ - Генеральної угоди з тарифів та торгівлі, яка набула чинності з січня 1948 року. Це багатостороння міжнародна Угода, повноправними учасниками якої сьогодні є 117 держав. Вона включає міжнародно-правові норми, принципи і правила, що регулюють торгово-економічні відносини між державами-учасницями цієї організації. Найвищим органом ГАТТ є сесія Договірних сторін. До її компетенції входять такі питання: забезпечення умов реалізації цілей угоди, розгляд і прийняття рішень з усіх питань і винесення щодо них рекомендацій; аналіз стану міжнародної торгівлі та інші. Постійним органом ГАТТ є секретаріат, розташований у Женеві, він очолюється генеральним директором. Секретаріат займається вирішенням організаційних питань діяльності ГАТТ.

Бюджет ГАТТ затверджується сесією на кожний оперативний рік, формується за рахунок внесків країн-учасниць, розмір яких пропорційний частці кожної країни в загальному обсязі міжнародної торгівлі, і витрачається на утримання секретаріату. Як правило, сесії збираються щорічно. Кожна договірна сторона має право винести на обговорення сесії будь-яке питання, що входить до компетенції ГАТТ.

У перервах між сесіями всі питання діяльності ГАТТ розглядаються Радою представників ГАТТ, яка збирається вісім-дев’ять разів на рік, участь в її роботі відкрита для всіх країн-членів ГАТТ. У її складі існує багато комітетів, комісій, рад, які є її постійними органами. Це, наприклад, комітет з торгівлі та розвитку, комітет з торгівлі сільськогосподарськими товарами, текстильний комітет, група з кількісних обмежень та інших нетарифних заходів, комітет з антидемпінгової практики та багато інших. Діяльність всіх цих органів спрямована на регулювання та розвиток міжнародної торгівлі. Всі вони мають свій статут в ГАТТ і вузький напрямок діяльності. Як правило, в роботі цих органів можуть брати участь усі держави-члени, за власним бажанням. Держави, які не є членами ГАТТ, можуть мати статус спостерігача при комісії чи комітеті. Крім того, до складу окремих органів можуть входити міжнародні організації.

Поряд з регулярно діючими органами країни-члени ГАТТ створюють численні робочі групи для розгляду різноманітних питань підготовки спільних рішень договірних сторін, визначення конкретних умов прийняття нових членів та інші. Робочі групи створюються Радою ГАТТ за вимогою будь-якої країни-учасниці і розпускаються після завершення покладеної на неї роботи. Інший характер має діяльність групи експертів, які не є представниками країн-членів ГАТТ. Як правило, група експертів створюється для розгляду спірних питань, які не були вирішені під час двосторонніх консультацій між країнами-членами ГАТТ.

Понад 90 відсотків міжнародної торгівлі нині припадає на країни-учасниці ГАТТ, тому необхідність входження України до цієї організації не викликала сумніву. Україна отримала статус спостерігача в ГАТТ у липні 1993 року, у травні 1995 року почався перший раунд приєднання України до ГАТТ. Головною проблемою при входженні України до ГАТТ стала недосконалість вітчизняного законодавства, його некоординованість, неузгодженість законодавчої та відомчої нормативної бази. У держав-членів ГАТТ національне законодавство приводиться у відповідність до вимог договорів, підписаних в рамках ГАТТ, постійно відбувається уніфікація законодавства. Тому приведення нашого законодавства у відповідність з нормами країн-членів ГАТТ було і є умовою для прийняття України до цієї організації.

Пріоритетним напрямом у зовнішньоекономічній політиці України є співробітництво з державами СНД. Це об’єктивно обумовлено економічними зв’язками, що традиційно склалися на протязі століть. Україна у своїх зовнішньоекономічних зв’язках, особливо з імпорту, орієнтується переважно на країни СНД. Дві третини загального обороту торгівлі товарами останні роки припадало на країни СНД і Балтії. Україною підписано більше ста документів про співробітництво з країнами-членами СНД на правах асоційованого члена, про створення зони вільної торгівлі, про сприяння у створенні і розвитку виробничих, комерційних, страхових і змішаних транснаціональних об’єднань та інших. Проблемним залишається питання входження України до Митного союзу СНД.

Поряд з міждержавними економічними органами в регулюванні зовнішньоекономічних зв’язків беруть активну участь національні органи. Їх діяльність спрямована, як правило, на обмеження доступу іноземних товарів на внутрішній ринок і форсування вітчизняного експорту товарів, а також контроль за припливом в країну іноземного капіталу та іноземної робочої сили, стримування або, навпаки, залучення їх у певні періоди. У кожній країні вищі законодавчі органи (у США - Конгрес, у Німеччині - Бундестаг, у Франції - Національні збори, в Україні - Верховна Рада) приймають закони, що регулюють зовнішньоекономічні відносини, ратифікують відповідні міжнародні угоди, асигнують фінансові кошти для забезпечення ефективності зовнішньоекономічної політики, наприклад, на стимулювання експорту. Компетенцією центральних законодавчих органів є контроль за дотриманням законів та раціональним використанням фінансових коштів, виділених на розвиток зовнішньоекономічних відносин.

Найбільший вплив на формування зовнішньоекономічних відносин справляють міністерства, що відають економічними зв’язками із зарубіжними країнами і питаннями зовнішньої політики. У США такими органами є Міністерство торгівлі і Державний департамент, у Японії - Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості.

В Україні державними органами, що регулюють зовнішньоекономічні відносини, згідно зі ст.9 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, є: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Національний Банк України, Міністерство зовнішніх економічних в’язків і торгівлі, Державний митний комітет. Кожен з цих органів має свій статус і повноваження, організаційні форми діяльності, які визначаються чинним законодавством.

Вищим органом, який здійснює державне регулювання зовнішньо-економічної діяльності, є Верховна Рада. До її компетенції відноситься :

- затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики держави;

- нагляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання ЗЕД;

- укладання міжнародних договорів та приведення чинного законодавства у відповідність з положеннями цих договорів;

- встановлення спеціальних режимів ЗЕД на території України;

- затвердження переліку товарів, експорт та імпорт яких забороняється або підлягає ліцензуванню чи квотуванню.

Центральним органом виконавчої влади в Україні, який регулює ЗЄД, є Кабінет Міністрів. До його компетенції входить прийняття нормативних актів управління з цього питання, координація діяльності відомств і міністерств, проведення переговорів на укладання міжнародних договорів України з питань ЗЕД, впровадження режиму ліцензування та квотування експорту (імпорту) окремих видів товарів, затвердження квот на експорт товарів (робіт, послуг) та виконання інших функцій, наданих йому законодавством.

Національний банк України, виступаючи як орган, до компетенції якого входить регулювання ЗЕД, зберігання і використання золотовалютного резерву держави, забезпечення її платоспроможності, представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, регулює курс національної валюти, здійснює обіг та розрахунки по державних кредитах і позиках, та виконує інші функції, відповідно до Закону України від 20 березня 1991 р. “Про банки, банківську діяльність і банківській нагляд”.

Важливу роль у формуванні зовнішньоекономічних відносин відіграє Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі (МЗЕЗТ), яке наділене функціями проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при виході суб’єктів ЗЕД на зовнішній ринок, здійснює контроль за дотриманням усіма суб’єктами чинного законодавства України та міжнародних договорів, вживає заходи щодо тарифного регулювання експорту та імпорту. На МЗЄЗ покладено обов’язки визначати перелік товарів, робіт, послуг, (за винятком тих, що експортуються, імпортуються відповідно до міжнародних договорів), які підлягають квотуванню і ліцензуванню. Згідно з Указом Президента України від 7.11.94 року “Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів)“ МЗЄЗТ та уповноважені ним органи на місцях здійснюють реєстрацію таких договорів (контрактів), укладених суб’єктами ЗЕД.

Здійснення митної справи покладається на митні органи України - Державний Митний Комітет та прикордонні і внутрішні митниці України. Митні органи вирішують такі головні завдання: контроль за додержанням законодавства про митну справу; використання засобів митно-тарифного і позатарифного регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів; комплексний контроль спільно з НБУ за валютними операціями; створення сприятливих умов для прискорення товарообігу; боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил. Державний митний комітет створюється Президентом України.

Крім вище перелічених державних органів, управління ЗЕД здійснюють органи місцевого самоврядування. Їх повноваження в галузі зовніш­ньоекономічної діяльності визначається ст.35 Закону України від 21 травня 1997 р. “Про місцеве самоврядування в Україні”. До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: укладення і забезпечення виконання у встановленому законодавством порядку договорів з іноземними партнерами на придбання та реалізацію продукції, виконання робіт і надання послуг; сприяння зовнішньоекономічним зв'язкам підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності; сприяння у створенні на основі законодавства спільних з іноземними партнерами підприємств виробничої і соціальної інфраструктури та інших об'єктів; залучення іноземних інвестицій для створення робочих місць; організація та контроль прикордонної і прибережної торгівлі; створення умов для належного функціонування митних органів, сприяння їх діяльності; забезпечення на відповідній території в межах наданих повноважень реалізації міжнародних зобов'язань України.

Місцеві Ради мають право укладати договори з зарубіжними партнерами на реалізацію і придбання продукції за рахунок наявних у них валютних коштів або на іншій основі, сприяти створенню спільних з зарубіжними партнерами підприємств по використанню природних ресурсів, випуску товарів народного споживання, організовувати прикордонну торгівлю. При обласних держадміністраціях існують відділи зовнішньоекономічних зв’язків.

Усі вищезазначені державні органи мають різну компетенцію, але в сукупності повинні взаємодоповнювати один одного і створювати дійовий механізм регулювання і контролю ЗЕД. Разом з тим на сьогодні такого механізму не створено. Причиною цього, перш за все, є недосконалість правового регулювання. Діюча нормативна база України у сфері зовнішньоекономічної діяльності, яка була створена в останні роки, має суперечливий характер. Численні зміни і поправки, доповнення все глибше руйнували механізм контролю за здійсненням зовнішньоекономічної діяльності, особливо з питань повернення валютної виручки з-за кордону. Питання недосконалості механізму правового регулювання та шляхи його подолання буде розглянуто нижче.

Як спробу врегулювати ЗЄД та вдосконалити механізм ефективного контролю в цій сфері підприємництва розглядають утворення в останні роки нових державних органів, наділених повноваженнями щодо регулювання окремих напрямків ЗЕД. Так, Указом Президента України від 25.08.94 року “Про заходи щодо запобігання експорту товарів походженням з України за цінами, які можуть розглядатися як демпінгові, та врегулювання торгових спорів” утворено Міжвідомчу комісію з питань антидемпінгових розслідувань по експорту товарів походженням з України. Її головою за посадою є міністр зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України, до її складу за посадою входить його заступник, представники ряду міністерств і відомств. Основне завдання Міжвідомчої комісії - встановлення і розслідування фактів застосування або погрози застосування до товарів походженням з України антидемпінгових заходів органами інших держав чи економічних угруповань, підготовка пропозицій щодо шляхів урегулювання торгових спорів і захисту інтересів суб’єктів підприємницької діяльності України при антидемпінгових розслідуваннях і застосування до них у зарубіжних країнах заходів, пов’язаних з антидемпінговими розслідуваннями.

Указом Президента України від 21 вересня 1994 року “Про заходи щодо здійснення єдиної державної політики регулювання імпорту” утворено Міжвідомчу комісію з питань регулювання імпорту. Головою цієї комісії є за посадою перший віце-прем’єр-міністр України. До складу її входять керівники або заступники керівників МЗЕЗТ, МЕ, Мінфіну, МЗС, МВС, ДМК та інші. Основні завдання комісії - захист суб’єктів підприємницької діяльності України від недобросовісної конкуренції, скорочення обсягів некритичного імпорту, раціональне використання валютних коштів, запобігання імпорту неякісних товарів та ін.

Порівняно новою спеціалізованою державною установою є торговельно-економічні місії у складі дипломатичного представництва України за кордоном. Їх правовий статус визначений Указом Президента від 30 квітня 1994 року №200/94 “Про торговельно-економічну місію у складі дипломатичного представництва України за кордоном”. Згідно з ним торговельно-економічна місія представляє та захищає у державі перебування інтереси України у галузі зовнішньоекономічної діяльності. Торговельно-економічна місія під поряд-ковується главі дипломатичного представництва України за кордоном, який здійснює контроль за її роботою. Основними завданнями торговельно-економічної місії є: захист економічних інтересів України та прав суб'єктів підприємницької діяльності України у державі перебування; сприяння розвитку торговельно-економічних зв'язків України, залученню іноземних інвестицій у пріоритетні сфери економіки України і виконанню міжнародних договорів України, укладених з державою перебування; інформування Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України, Міністерства закордонних справ України та інших органів державної виконавчої влади України про цінову, податкову, тарифну політику, яку проводить держава перебування, стосовно товарів, що експортують з України; підготовка висновків щодо доцільності імпорту товарів та послуг, залучення кредитів із держави перебування, виходячи з запропонованих державою перебування цін, тарифів, кредитних ставок тощо. Торговельно-економічна місія відповідно до покладених на неї завдань: 1) вивчає загальний стан економіки, тенденції розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, технічний рівень виробництва і рівень якості продукції провідних галузей держави перебування, кон'юнктуру ринку товарів та послуг, інформує Міністерство зовнішніх економічних зв'язків України та Міністерство закордонних справ України з цих питань, а в разі потреби - інші заінтересовані міністерства, центральні органи державної виконавчої влади України, установи та організації; 2) розробляє пропозиції щодо підвищення ефективності торговельно-економічних зв'язків України з державою перебування; 3) здійснює заходи щодо захисту інтересів України, прав та законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності України у державі перебування, інформує Міністерство зовнішніх економічних зв'язків України та Міністерство закордонних справ України про додержання суб'єктами підприємницької діяльності держави перебування зобов'язань за міжнародними договорами України, сприяє налагодженню та розвитку прогресивних форм співробітництва, проведенню переговорів, експертиз, укладанню контрактів, а також встановлює контакти з державними установами, організаціями, суб'єктами підприємницької діяльності держави перебування; 4) уживає заходів до додержання інтересів України, правил міжнародної торгівлі суб'єктами підприємницької діяльності України при здійсненні ними зовнішньо-економічних операцій; 5) сприяє запозиченню передового досвіду в галузі демонополізації економіки, приватизації, конверсії військово-промислового комплексу, розвитку структур ринкової економіки; 6) інформує суб'єкти підприємницької діяльності держави перебування про правові, економічні, соціальні, екологічні та інші умови їх діяльності в Україні, а також надає допомогу в установленні контактів з заінтересованими українськими партнерами; 7) бере участь у роботі міжнародних економічних організацій та їх органів з питань торговельно-економічного і науково-технічного спів-робітництва; 8) надає допомогу суб'єктам підприємницької діяльності України в організації участі та проведення в державі перебування торговельно-промислових, науково-технічних виставок, ярмарків тощо; вживає заходів для залучення суб'єктів підприємницької діяльності держави перебування до участі у виставках, ярмарках, які проводяться на території України, тощо; 9)аналізує та узагальнює за дорученням Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України інформацію щодо суб'єктів підприємницької діяльності держави перебування, що виходять на український ринок; 10) веде облік суб'єктів підприємницької діяльності держави перебування, які застосовують щодо України обмежувальну ділову практику або несумлінно виконують взяті зобов'язання.

Використана література

Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” Вед. ВРУ, 1991 № 29

Міжнародні економічні відносини, Система регулювання міжнародних економічних відносин. Прідручник. За ред. проф. Філіпенка А.С, -К.: Либідь, 1994, -251с.

Управління зовнішньоекономічною діяльність за ред. Урманова Ф.Ш. Житомир, 2000.

 
« Пред.   След. »


© 2017 Дипломы, курсовые и рефераты!
Сайт создан: 11.2008
Автор: Джигора Олег dzhigora@gmail.com