Дипломы, курсовые и рефераты!

РОЗДІЛ 4. НОВА ЕКОНОМІКА – ЕКОНОМІКА ІНДУСТРІАЛЬНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ. А. СМІТ – БАТЬКО ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМ Печать E-mail
Автор Oleg   
12.12.2013 г.
Раніше наводилася коротка характеристика економічного, технологічного, соціального положення Англії середини ХVІІІ століття – ґрунт економічної теорії А. Сміта. З’явилися машини, але вони виняток, а не правило. Вони охоплюють тільки деякі галузі промислового виробництва. Не утверджується нове джерело енергії – парова машина. Транспортні засоби хоча і кількісно збільшилися, та вони використовують вітрило – енергію повітря. У кращому становищі сільське господарство. Тут зникає «мертвий пар». Тваринництво одержує стійке джерело кормів і переходить на стійлове утримання, чим збільшує можливість підвищення родючості ґрунтів.
Величезна роль мануфактур, в яких ще зберігаються гільдійські форми відносин найманих робітників і власників капіталу. Немає різко визначеної диференціації становища робітників. Життєвий рівень не викликає ще соціальних конфліктів. Та технологічні зміни потребують більш високих загальних, а на цій основі і професійних знань.
Ця незрілість, своєрідний перехідний період від гільдії до фабрики, на всеохоплюючий принцип ринкових відносин у промисловості – характерна риса Англія середині ХVІІІ століття. Це епоха – становлення нового економічного порядку. Вона знайшла своє відображення в працях А.Сміта – творця теорії ринкової економіки, в якій присутні і суперечливі положення – родимі плями минулого.
Аграрна технологічна революція в Англії, як відомо, випереджала Європу. Тут різко зросла ефективність землі, що дозволило збільшити продовольчі ресурси для зростання міського населення, основою продовольчого раціону якого був хліб. Тут більш висока продуктивність праці, що створювало умови для інвестицій в містах. Капіталізм йшов з села у місто. До речі, і в середині XX століття, країни Сходу – «азійські тигри» – зобов’язані своїм зростанням певною мірою аграрнім реформам (Японія, Південна Корея, Тайбей). Успіхи ринкового соціалізму в Китаї мають початком аграрну реформу. У Сміта в його концепції зберігається погляд на особливе місце сільськогосподарського виробництва. Земля дає надлишок над затратами виробництва.
Сміт відкриває джерело багатства нового часу – поділ праці на основі його взаємодії з капіталом, промисловість робить свої перші успіхи у зростанні багатства. Її носій – підприємець, власник мануфактури. Його рушійний мотив – егоїзм, він повинен отримувати прибуток, це спонукає його. Він заповзятливий, бережливий, жертвує своїми насолодами, відмовляє собі у земних благах. Та він не з’явився з нічого і з нізвідки. Він людина доброчесна і природна.
Християнство і у ХVIII столітті зберігає свій вплив на світогляд не тільки простих людей, але й інтелектуальної еліти. Це було видно на поглядах фізіократів. Воно має свій вплив і на Сміта. Пуританізм в Англії був радикальним. У концепції Сміта, де егоїзм – рушійна сила економіки, зберігається і теза – «нагляд за порядком Всесвіту, піклування про всесвітнє благополуччя і розумних істот належить Богові, а не людині, призначення людини більш обмежене і відповідає його слабким силам та вузькості розуміння. Вона має піклуватися про власне щастя і добробут свого сімейства, своїх друзів, своєї країни». (А.Сміт. Теорія моральних почуттів, с. 233). Концепція «економічної людини» народилась і на основі моральної філософії, елементом якої в ХVIII столітті була психологія. Це породило відому подвійність «економічної людини», яка ототожнюється з пуританцем, з його раціоналізмом. Але пуританин – доброчесний. Серед чеснот, притаманних звичним людям, важливе місце посідала поміркованість, виражена у турботі про здоров’я та добробут. Її відзначають «незмінне стримування та непереборна працелюбність» (с. 213).
Людина також істота природна. Вона творіння Господнє, як і решта всього. Вигнання Адама і Єви з раю і покарання їм «здобувати хліб свій в поті лиця свого». Праця тут сприймалася як кара, відмова від райської насолоди. Протестантизм в його національних формах – еволюція в християнстві – зламав один із стовпів світогляду величезної за часом епохи. Праця – не кара, саме праця прийнятна Богові. Доброчесна людина – віна породження природного – творіння Всевишнього. Природно, що вона поміркована, чесна, прагне до благополуччя. Вона ставить особистий інтерес на перше місце, та вона має бути чутливою до нещасних і бідних (а це вже гільдійський принцип християнських порядків). У Сміта зберігається ця риса гільдійських відносин, що спирається на християнські заповіді.
Такою є «економічна людина» А.Сміта, герой нового часу. Він не монах, не рицар, а діловий, підприємливий, відмовляє собі у багатьох задоволеннях, – бізнесмен, людина діла, людина праці. Цей функціонер несе людству новий економічний порядок, який А.Сміт розкриває разом з роллю капіталу. Капітал Сміт визначає як запас. Якщо джерело багатства – праця у формі поділу праці, то капітал – справжній хазяїн економічного життя. Саме він розкриває перед працею всі шляхи.
Вплив виробничих фондів у заохоченні продуктивності праці розкривається у наступному положенні: «Ми, – говорить Адам Сміт про англійців, – більш працелюбні, ніж наші предки, тому що у наш час фонди, призначені, для виробничої діяльності, набагато вищі, ніж це було 200 років назад. Наші предки були не охочі до праці через відсутність заохочення до продуктивності праці. Прислів’я говорить: краще гуляти задарма, ніж задарма працювати». Цього висновку Сміта час не відкинув. Тут закладена основа – стимул продуктивної праці у сучасному його розумінні.
Сміт – пуританин, для нього бездіяльність – вчинення аморальності, пуританізм – основа його поглядів щодо ставлення до праці, багатства, «так китайці піднімаються завдяки ощадливості». Ощадливість, а не працелюбство є безпосередньою причиною зростання капіталу. Як видно китайський закон, щодо психологічного почуття ощадливості, відкритий набагато раніше Адама Сміта.
Сміт піддає гострій критиці марнотратство, яке применшує дохід, призначений на приріст продуктивної праці, воно неминуче зменшує кількість праці, що збільшує вартість того предмета, на який вона витрачається, а, отже, річний продукт землі і праці всієї країни, дійсне багатство і дохід її жителів. Показуючи обмеженість поглядів фізіократів, які бачили у земельних власниках об’єктивні умови відтворення, в тому числі і виробництво предметів розкоші, Сміт вказує, що їхні витрати на купівлю вітчизняних товарів у рівній мірі зменшують фонд утримання продуктивної праці. Він робить важливий висновок щодо вивозу капіталу: «інтерес власників грошей вимагає, щоб вони були задіяні в оберті. І оскільки для них немає застосування всередині країни, вони будуть всупереч усім законам і заборонам відсилатися за кордон». І заключний удар по меркантилізму – тези про вивіз валюти за кордон: «вивіз золота і срібла у цьому разі є не причиною, а наслідком занепаду країни». Приклад цьому дають Іспанія та Португалія, які заморозили ранню меркантилістичну концепцію у своїй економічній політиці. Зовнішня торгівля – великі географічні відкриття – розширення ринків збуту і сировини сприяли підприємству. У Сміта велике значення в зростанні багатства займає учення про монополію і конкуренцію. Він розрізняє монополії створені державою і монополії економічні. Якщо монополія стримує зростання багатства, прирікаючи його на застій, то конкуренція утворює прибуток, стимулює зростання багатства.
«Жодне суспільство, без сумніву, не може процвітати й бути щасливим, якщо значна частина його членів бідні й нещасні». Пізніше ця ідея буде реалізована в теорії «держава всезагального благоденства».
Сміт чітко фіксує вплив фондоозброєності праці на її продуктивність. «Продуктивна сила однієї тієї саме кількості робітників може бути збільшена тільки в результаті збільшення або удосконалення машин і знарядь, які полегшують і скорочують працю, або в результаті більш доцільного поділу і розподілу праці» (с. 368).Наведений вислів з певністю говорить про те, що вважати А. Сміта економістом мануфактурного етапу було б безпідставно.
Машина – один із факторів заростання продуктивності праці, поряд з поділом праці. Поділ праці Сміт виводить із схильності людей до обміну. Та поділ праці як джерело багатства він розглядає тільки на прикладі мануфактури – власності бізнесмена-підприємця. Тільки підприємець створив виробничу мануфактуру, в якій продуктивність праці, а значить зростання багатства, зросли у сотні разів. Яскравий приклад – булавочна мануфактура. Розклавши операції з виготовлення булавки на її найпростіші і закріпивши їхнє здійснення за окремими робітниками, він створив економічне чудо. У сотню разів збільшилось виробництво на одного зайнятого у виробничому процесі робітника. Суспільство Сміт розглядає як сукупність мануфактур. Чудо створила доброчесна людина, яка поєдналася з «економічною людиною» – бережливою й підприємливою.
Основу економічної концепції Адама Сміта складає схильність людей до обміну, а це риса психологічна. «Ми звертаємося не до їхньої гуманності, а до їхнього егоїзму, і ніколи не говоримо їм про труднощі, а говоримо про їхню вигоду. Не було б схильності до торгу і обміну, кожній людині доводилось би самій здобувати для себе все необхідне для життя». З обміну Сміт виводить поділ праці, ступінь поділу праці визначається можливостями обсягу ринку. (Ідея рівноваги в початковому вигляді пропонується Смітом). Прикладом цієї взаємозалежності є праця сільського коваля і теслі. З поділом праці лише незначна частка потреби людей може бути задоволена продуктом її праці. «Кожна людина живе обміном або стає до певної міри торгівцем, а саме суспільство перетворюється, так би мовити, на торговий союз». Цей постулат Сміта чітко говорить про ту ступінь розвитку ринкових відносин, коли ще натуральний господарський устрій не став надбанням історії. Як видно, мова йде про ті часи, коли виробник був ще власником засобів виробництва. За Смітом «за незрілого поділу праці можливість обміну мала зустрічати великі труднощі. М’ясник має у своїй лавці більше м’яса, ніж йому потрібно на найближчий час, а пивовар і булочник охоче купили б частину цього м’яса, та м’ясник уже має в запасі ту кількість пива і хліба, яке йому необхідне. У цьому разі обмін не відбудеться». Тут на сцену виходять гроші!!! Та людина досягне своєї мети швидше, якщо вона звернеться не до гуманності, не до доброчинності, а до егоїзму, якщо вона говоритиме про вигоду: «Дай мені те, що мені потрібне, і ти отримаєш те, що необхідне тобі! Саме таким шляхом ми отримуємо один від одного переважну частину послуг, яких потребуємо» (А. Сміт. «Дослідження про природу і причину багатства народів»).
Якщо Богові прийнятна людина, яка працює у своєму земному житті, якщо її обов’язок бути професіоналом, якщо вона повинна бути ощадливою, чесною, то звідси один крок до узагальненого висновку про те, що багатство земне створюється трудом синів Господніх. І цей висновок робить Адам Сміт. Та є земне, і є поза земне, є економіка і є мораль, в яку вплетена психологія. Егоїзм – категорія психологічна, але вона виступає тут в економічній іпостасі. А це вже не вся психологія і не вся економіка, це взаємозв’язані категорії, які наприкінці XIX століття виступають як єдине ціле.
Положення Аристотеля про те, що немає обміну без рівності, а рівності без сумірності, Сміт притримується безумовно.
Якщо обмін виступає однією з найважливіших характеристик сучасного йому господарства, то зрозуміло, що існує мінова вартість і споживна вартість.
«Слово «вартість» має два різні значення: іноді воно означає корисність якого-небудь предмета, а іноді, можливість придбання інших предметів, яке дає володіння даним предметом. Першу можна назвати споживною вартістю, другу – міновою вартістю» (с. 102).
Сміт з’ясовує дійсне мірило цієї мінової вартості або дійсної ціни товару, з яких частин вона складається і, нарешті, які причини підвищують чи знижують її відносно природного рівня, і що перешкоджає збігові ринкової і природної ціни.
«Вартість будь-якого товару для особи, яка володіє ним і має на увазі не використовувати його або особисто спожити, а обміняти на інші предмети, різні кількості праці, за які вона може купити або отримати у своє розпорядження. Такім чином, праця являє собою дійсне мірило мінової вартості всіх товарів»(с. 103).
Проте і корисність у зв’язку з рідкістю також виступає однією з умов еквівалентності обміну.
Очевидно, що первісна концепція повинна нести в собі і сліди колишнього світогляду. І це ми бачимо у Сміта. Так він вважає, що людина, працюючи, жертвує своїми бажаннями і насолодами (а це риси людини доброчесної). «Вона завжди мусить пожертвувати тією самою часткою свого дозвілля, своєї свободи і спокою» (с. 105).
Тут чітко звучить думка: праця – жертва. І це положення вже пізніше перебуває на озброєнні цілої низки економістів.
Сміт у наведеній вище цитаті, говорячи про вартість продукту, стверджує, що вона визначається затратами праці або працею, якою можна купити даний товар. Але це не одне й те саме. Тут Сміт відходить від сфери виробництва у сферу обігу. «... Одна лише праця, вартість якою ніколи не міняється, є єдиним і дійсним мірилом, за допомогою якого у всі часи і у всіх місцях можна було поціновувати і порівнювати вартість усіх товарів» (с. 105–106).
Сміт наголошує на тому, що праця має вартість. Тут дорога до теорій факторів виробництва. Ці фактори мають і свій дохід: праця – заробітну плату, капітал – прибуток, земля – ренту. «Заробітна плата, прибуток і рента є трьома первісними джерелами всякого доходу, так само, як і мінової вартості» (с. 22). Вартість, таким чином складається з доходів. Вона вторинна, а фактори – первинні.
Та праці призначена особлива роль. «Праця визначає вартість не тільки тієї частини ціни, яка припадає на заробітну плату, а і тих частин, які припадають на ренту і прибуток» (с. 121). Природно, що має бути висновок щодо їхньої взаємозалежності. За статичного стану буде вірним положення: вище прибуток – нижче заробітна плата, не розміри національного багатства, а його постійне зростання викликає збільшення заробітної плати за працю.
Сміт передбачив висновок Рікардо щодо джерела ренти: «Якщо прибуток і заробітна плата є причиною високої або низької ціни продукту, то рента залежить від ціни продукту» (с. 206). У Рікардо: «Не тому хліб дорогий, що висока земельна рента, а тому висока земельна рента, що хліб дорогий». Таким суперечливим є трактування вартості товару. Історично теорія трудової вартості, продовжена у працях Рікардо і Маркса, проіснувала до XIX століття, а теорія факторів виробництва стає визначальною з 90 років XIX століття. Наука про людину індустріальної технологічної революції ще попереду, а у часи А.Сміта не дістала тих знань, які стали будівельним матеріалом для наступних її творців.
У Сміта бачимо вплив природного підходу до ціни. «У кожному суспільстві або кожній місцевості існують звичайні і середні, норми, які можуть бути названі природними нормами заробітної плати, прибутку на капітал, земельної ренти. Витрачений при добуванні, обробки і доставці його на ринок, товар продається за його природну ціну» (с. 125).
Наведене вище положення говорить про те, що очевидним є вплив на теорію ціни канонічного права. «Справедлива ціна» відображає регулювання її як гільдією, так й державними органами. Тут є підстава для «рівноважної ціни». Якщо попит і пропозиція рівновеликі, то ринкова ціна збігається з природною ціною (с. 127). Природна ціна – ціна конкуренції (с. 128).
Принцип природності у Сміта багатозначний. У нього немає категорії «економічний закон». У самому формулюванні закону «невидимої руки» присутній принцип природності. «Він переслідує власну вигоду, причому у цьому випадку, як і у багатьох інших, він невидимою рукою направляє до мети, яка зовсім не входила до його намірів, причому суспільство не завжди страждає через те, що ця мета не входить до його намірів. Переслідуючи свої власні інтереси, він часто більш дійовим чином служить інтересам суспільства, аніж тоді, коли свідомо намагається робити це».
Последнее обновление ( 20.12.2013 г. )
 
« Пред.   След. »


© 2017 Дипломы, курсовые и рефераты!
Сайт создан: 11.2008
Автор: Джигора Олег dzhigora@gmail.com