Дипломы, курсовые и рефераты!

Зовнішньоекономічна політика держави Печать E-mail
Автор Oleg   
01.03.2013 г.

Початкові теоретичні засади зовнішньоекономічної діяльності держави були означені в контексті розгляду основних форм міжнародних економічних відносин. Щодо цілей, методів та регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, то вони потребують спеціального висвітлення як напрям політики держави.

Під зовнішньоекономічною політикою розуміють політичне оформлення міжнародних економічних зв'язків країни. При цьому міжнародні економічні відносини охоплюють всі економічні операції, що здійснюються між господарськими суб'єктами певної країни та їхніми іноземними партнерами (імпорт та експорт товарів, капіталу, послуг, а також транскордонний рух робочої сили і грошей). До зовнішньоекономічної діяльності також належать:

торгово-політичні заходи, такі як введення, зміна та відміна мита та інших (нетарифних) торгових перешкод або укладення договорів про торгівлю, кооперацію та запобігання подвійному оподаткуванню;

валютно-політичні заходи (ревальвація і девальвація власної валюти, введення, зміна та відміна обмежень на шляху руху капіталу);

участь у міжнародних економічних організаціях, включаючи заснування нових організацій.

Зовнішньоекономічна політика ґрунтується на теорії світової економіки, яка досліджує засади зовнішньоекономічних операцій та їхній вплив на господарські події в країні та за кордоном. Отримані при цьому знання є основою для формулювання цілей та прийняття рішень для ефективної зовнішньоекономічної політики.

Зовнішньоекономічна політика є частиною економічної політики, яка, у свою чергу, виступає складовою політики держави взагалі. Її цілі мають бути сумісними з цілями економічної політики та політики в цілому. Зовнішньоекономічні заходи повинні відповідати політико-економічному та суспільно-політичному устрою суспільства. Певні зовнішньоекономічні цілі можуть розглядатися тільки як засіб або проміжна мета для досягнення стратегічної загальноекономічної або загальнополітичної мети.

Вищою метою зовнішньоекономічної політики є дотримання або досягнення зовнішньоекономічної рівноваги. В широкому значенні зовнішньо-економічна рівновага має забезпечити процес національного макро-економічного відтворення при пропорційному розвитку економіки. Це відповідає загальній стратегічній меті стабілізації та подальшого зростання економіки України.

У вузькому значенні зовнішньоекономічну рівновагу визначають як платіжний баланс країни, в якому знаходять відображення всі платіжні потоки між країною та зарубіжними партнерами. При цьому є різні концептуальні підходи до визначення її. Відповідно до них народне господарство перебуває в стані зовнішньоекономічної рівноваги тоді, коли урівноважені платіжний баланс, баланс зобов’язань або так званий основний баланс як сума балансу зобов'язань та балансу довгострокового руху капіталу.

Згідно з першою концепцією для народного господарства характерний стан зовнішньоекономічної рівноваги, коли сума всіх платіжних надходжень із-за кордону дорівнює сумі всіх платежів за кордон, тобто коли золотий і валютний запаси країни не змінюються. Цю концепцію критикують за те, що сальдо платіжного балансу може відображати також політико-економічні заходи уряду цієї країни чи результати операцій центрального банку її з метою досягнення рівноваги платіжного балансу, а отже, викривляти дійсне зовнішньоекономічне становище країни.

Автори другої концепції відстоюють думку, що зовнішньоекономічна рівновага досягається тоді, коли поточний рух товарів між країною та її закордонними партнерами урівноважений. Оскільки у цьому випадку країна спроможна оплатити весь імпорт товарів за рахунок експорту товарів власного поточного виробництва, вона не повинна ні одержувати кредити за кордоном, ні надавати кредити за кордон. Недоліком цієї концепції є те, що вона недостатньо враховує різноманітність міждержавних потоків капіталу.

Прихильники третьої концепції визначають зовнішньоекономічну рівновагу як баланс так званих автономних операцій, тобто баланс міжнародного руху платежів, який заснований на нормальній економічній активності приватних чи державних підприємств. Однак при цьому не враховується те, що при проведенні спеціальних операцій, орієнтованих на досягнення рівноваги платіжного балансу, йдеться переважно про короткостроковий рух капіталу.

Зовнішньоекономічна рівновага у вузькому значенні може досягатися або шляхом вільної торгівлі чи протекціонізму, або поєднувати обидва в певних галузях економіки та напрямах зовнішньоекономічних зв'язків. Коригування цих форм зовнішньоекономічної політики має здійснюватися за показниками зовнішньоекономічної рівноваги в широкому значенні.

Економічна інтеграція народного господарства з економікою інших країн також може бути засобом досягнення економічної рівноваги в широкому значенні. При цьому ступінь єдності визначає ступінь інтеграції та її конкретні форми.

Метою зовнішньоекономічної політики може бути також прагнення незалежності від такого імпорту, який підриває національну безпеку та політичну незалежність країни. Таке прагнення обмежується окремими секторами економіки (наприклад, сільське господарство, виробництво сталі) або окремими товарами, які мають особливе значення для вітчизняного процесу виробництва (вугілля, нафта тощо). Метою в цьому випадку є досягнення вищого ступеня самозабезпечення, підвищення безпеки постачання. Певну роль тут відіграють також стратегічні міркування.

Ці абстрактні цілі зовнішньоекономічної політики кожна країна реалізує не ізольовано, а в певних пропорціях, з певними акцентами на певних історичних етапах. Так, для України сьогодні актуальні такі цілі зовнішньоекономічної політики. "

1. Інтеграція України в світове господарство та динамізація її зовнішньоекономічних зв'язків.

2. Органічне поєднання заходів щодо послідовної лібералізації сфери зовнішньоекономічних зв'язків з регулюючою роллю держави в цій сфері при переважному використанні ринкових, а не адміністративних засобів регулювання.

3. Орієнтація на цілеспрямоване формування і ефективну реалізацію експортного потенціалу країни.

4. Багатовекторність зовнішніх економічних зв'язків України. Для реалізації зазначених цілей в Україні розробляється концепція довгострокової зовнішньоекономічної політики та державна програма розвитку експортного потенціалу.

Розглянемо інструменти реалізації зовнішньоекономічної політики. Потоки товарів, послуг та капіталу між країною та її закордонними партнерами регулюються сукупністю інструментів. Через те що експорт - імпорт товарів і послуг та міжнародні платіжні операції є складовою частиною нормальної економічної діяльності країни, всі макроекономічні заходи, які впливають на економічну активність країни, впливають і на них.

Інструментами зовнішньоекономічної політики називають тільки ті політико-економічні інструменти, які призначені для цілеспрямованого безпосереднього впливу на зовнішньоекономічні операції. Вони можуть поділятися на торгово-політичні та валютно-політичні інструменти. До перших належать ті, які впливають на реальні характеристики міжнародного обміну товарами. Найважливішими торгово-політичними інструментами є мито, контингенти та інші нетарифні торгові обмеження.

Мито є найдавнішим інструментом торгової політики. В цілому його розглядають як податок, який держава накладає на товар, якщо він перетинає державний кордон або кордон митної зони. Відповідно до напряму товарних потоків розрізняють ввізне, вивізне та транзитне мито. Найбільше економічне значення має сьогодні ввізне мито. Вивізне мито накладають лише деякі країни, насамперед на аграрні продукти і сировину.

Раніше мито слугувало насамперед фіскальним цілям - формуванню державних доходів. Історично воно належить до найстаріших джерел доходів держави. Однак мито є не тільки джерелом доходів держави, а й так званою тарифною перешкодою торгівлі. Нарахування мита штучно підвищує ціну товарів при переміщенні їх через кордон, що впливає на попит і пропозицію.

Мотиви нарахування мита сьогодні такі:

для формування доходів держави (так званий фіскальний мотив);

для коригування рівноваги платіжного балансу;

для захисту вітчизняних товаровиробників (класичний аргумент захисного мита);

для захисту вітчизняних робочих місць.

Незалежно від того, з яких мотивів країна хоче встановити мито, вона має при цьому враховувати те, що торгові партнери, які через введення цього мита понесуть збитки, з свого боку, відреагують застосуванням так званого відповідного мита.

Якщо мито діє на зовнішню торгівлю опосередковано, через ціни на товари, що продаються, держава може здійснювати також безпосередній вплив за допомогою контингентування імпорту або експорту товарів. Контингенти - це кількісні і(або) вартісні обмеження ввезення або вивезення певного товару, що вводяться на певний період. Реалізується контингентування через імпортні та експортні квоти, які можуть бути генеральними, груповими та індивідуальними і поширюватись відповідно на всі країни, групу країн чи якусь окрему країну. Якщо торговий партнер певної країни йде через переговори "добровільно" на обмеження свого експорту в цю країну, то говорять про так званий договір добровільного самообмеження.

На практиці імпортні квоти мають більше значення, ніж експортне контингентування. І навпаки, імпортне мито має багато переваг над імпортними контингентами, тому що кількісні обмеження призводять до підвищення ціни імпортних товарів, а користується цим експортер, одержуючи більший прибуток. Водночас імпортне мито поповнює бюджет держави-імпортера.
Усі торгові перешкоди, за винятком мита, охоплюються поняттям нетарифні торгові перешкоди. Контингенти є тільки формою нетарифних торгових перешкод, які виділяються разом з митом через їх гласність як інструмент державного впливу на торгівлю. Крім контингентів є ще багато інших нетарифних торгових перешкод, які також уже давно використовуються як інструмент зовнішньоекономічної політики. На відміну від мита і контингентів вони перешкоджають торгівлі в більш чи менш прихованій формі, вплив їх важко оцінити кількісно. Часто вони є побічним наслідком заходів, що провадяться з іншою метою, наприклад підвищення стандартів охорони здоров'я, безпеки чи охорони навколишнього середовища.

Найважливішими нетарифними торговими перешкодами поряд з кількісними обмеженнями виступають:

надання всіх видів субвенцій вітчизняним підприємствам та галузям економіки; що беруть участь у міжнародній конкуренції;

введення певного податкового регулювання на користь вітчизняних галузей економіки, які підпадають під вплив міжнародної конкуренції;

так звані технічні торгові перешкоди, які встановлюються через національні норми та інші технічні нормативи;

забезпечення переваг вітчизняним продавцям при розподілі державних замовлень;

встановлення правових нормативів, які перешкоджають торгівлі;

певні методи визначення митної вартості та митного оформлення, що відступають від міжнародних норм, наприклад адміністративні акти щодо ввізних документів, упаковки чи маркування.

Правові та управлінські розпорядження, що перешкоджають торгівлі, називають також адміністративними торговими перешкодами. Приховані нетарифні торгові перешкоди дійсні сьогодні для більшої частини світової торгівлі як найсуттєвіша перешкода для вільного товарообміну. Оскільки за численними міжнародними договорами, зокрема ГАТТ-СОТ, мито і контингенти як інструмент торгової політики значною мірою втратили своє значення, то приховані нетарифні торгові перешкоди залишаються єдиним інструментом впливу на торгівлю. Це явище дістало назву "неопротекціонізм".

Держава може впливати на зовнішньоекономічні операції не тільки з економічного боку, а й через монетарну сторону, через валютно-політичні заходи. Міжнародний рух платежів може відбуватись тільки тоді, коли можливий обмін національних платіжних засобів один на одного. Це відбувається на валютному ринку, на якому складаються певні пропорції обміну між окремими валютами, валютні курси. Через ці валютні курси господарства окремих країн пов'язані одне з одним на монетарній основі. Державний вплив на міжнародну торгівлю і рух капіталу через монетарну сто-рону реалізується шляхом грошової політики, політики валютного курсу, а також прямих обмежень, контролю міжнародних платежів.

Перше рішення у валютній політиці - це рішення про систему фіксованого валютного курсу чи курсу, що коливається. Перевага фіксованого валютного курсу полягає в тому, що він підвищує безпеку в міжнародній торгівлі та русі платежів, а недолік - в тому, що він може відступати від ціни рівноваги, через що призводити до неврівноваження платіжного балансу. Валютний курс, що коливається, має ту перевагу, що (за відсутності інтервенцій держави на валютний ринок) забезпечує урівноваження платіжного балансу. Недолік його полягає в тому, що він може суттєво коливатись, що негативно впливає на міжнародну торгівлю.

За фіксованого валютного курсу держава має можливість або встановлювати для всіх операцій єдиний валютний курс, або для різних операцій різні валютні курси, що називають розщепленням валютного курсу. В першому випадку для захисту фіксованого курсу достатньо державних інтервенцій на валютний ринок, в другому - неминучі валютні обмеження і прямий контроль руху платежів.

За фіксованого валютного курсу держава може цілеспрямовано змінювати валютний курс, девальвувати чи ревальвувати свою валюту. Ревальвація національної валюти призводить до подорожчання національного продукту за кордоном та до здешевлення імпорту. Тому експорт кількісно зменшується, а імпорт зростає і баланс зобов’язань погіршується. Наслідком ревальвації є одночасно поліпшення реальних відносин обміну і підвищення добробуту в цій країні, адже після ревальвації за одиницю експорту можна одержати більшу кількість імпорту.

Девальвація національної валюти призводить до здешевлення вітчизняних товарів за кордоном та до подорожчання імпорту. У зв'язку з цим зростає експорт і зменшується обсяг імпорту. Девальвація сприяє також поліпшенню міжнародної конкурентоспроможності вітчизняних товарів. З іншого боку, девальвація через погіршення реальних відносин обміну зумовлює падіння добробуту. Країна девальвує свою валюту тільки для того, щоб через зростання експорту та заміщення імпорту вітчизняними товарами підвищити зайнятість в національній економіці. Таку політику називають "політикою бідного сусіда", тому що проблема зайнятості експортується за кордон.

Можливість стимулювання економіки через отримання зовнішньо-торгового сальдо (надлишку) відома вже давно і мала важливе значення вже в меркантилізмі XVII ст. Країни, які провадять сьогодні таку політику, наприклад Японія, часто звинувачують у недобросовісній "неомеркантилістичній" зовнішньоекономічній політиці.

За гнучкого валютного курсу держава може впливати на валют-ний курс через інтервенції на валютному ринку. Це може мати сенс у разі необхідності амортизувати звичайні коливання валютного курсу та уникнути можливих різких коливань його. У цьо-му випадку говорять про контрольовану плавучість валютного кур-су. Держава може також штучно занижувати валютний курс через інтервенції на валютний ринок для досягнення свого довгострокового курсу на рівновагу та створення переваг у міжнародній конкуренції. Таку ситуацію характеризують як "брудну плавучість".

Політика валютного курсу регулюється суворими міжнародними правилами, тому що заходи політики валютного курсу основних країн - учасниць міжнародної торгівлі мають також суттєві міжнародні наслідки. Так, країни-члени Європейської валютної системи (ЄВС), яка передбачає фіксацію валютного курсу, можуть змінювати його лише за взаємною згодою. Більш як 150 країн- членів МВФ, статут яких передбачає валютний курс, що коливається, зобов'язані не вживати таких заходів, як маніпулювання валютним курсом або міжнародною валютною системою, що можуть порушити існуючий стан платіжного балансу або надати недобросовісні переваги в конкуренції проти інших країн-членів.

У той час, як інструменти грошової політики та політики валютного курсу тільки опосередковано, через відсоток і валютний курс впливають на зовнішню торгівлю та міжнародний рух капіталу, обмеження руху міжнародних платежів слід розглядати як безпосереднє, пряме втручання держави в зовнішньо-економічні операції через монетарну сторону. Під обмеженнями міжнародного руху платежів слід розуміти всі адміністративні постанови і заходи країни, які заважають вільній купівлі-продажу іноземної валюти, що означає обмеження вільної конвертації однієї валюти в іншу.

Контроль міжнародного руху платежів може здійснюватися двома шляхами.

1. Міжнародні операції можливі, але купівля-продаж валюти, необхідної для їх оплати, підлягає державному контролю і обмеженням.

2. Купівля-продаж валюти не обмежена, але потрібні для цього юридичні угоди перебувають під контролем держави і лімітуються за певних обставин.

Який шлях із цих двох обере держава, залежить насамперед від методів обліку, тому що вони діють однаково як прямий контроль усіх міжнародних платежів, дозволених законодавством. Найчастіше обмеження руху платежів поширюються лише на певні частини зовнішньоекономічної діяльності, наприклад на міжнародний рух капіталу чи на валютні операції при міжнародному туризмі. Будь-які обмеження міжнародного руху платежів можуть застосовуватись також до резидентів і нерезидентів.

Організаційні засади зовнішньоекономічної політики визначаються національними законодавчими актами, міжнародними правилами і звичаями, а також спеціальними міжнародними угодами та різноманітними актами міжнародного права. Оформлення цього правового порядку на національному рівні та його формування на міжнародному рівні через укладання відповідних міжнародних угод і вступ до відповідних міжнародних організацій та договорів є також завданням зовнішньоекономічної політики.

Для України національні організаційні рамки у цій сфері окреслені Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. з наступними доповненнями, Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. та іншими законодавчими актами. Зазначений закон регулює рух товарів, послуг, капіталу, платежів та інші зовнішньоекономічні відносини. Він визначає зміст, розмір та обсяг обмежень, які дійсні для зовнішньоекономічних зв’язків України та можуть вводитись окремими нормативними актами.

Міжнародні організаційні засади для української зовнішньоекономічної політики витікають з міждержавних угод і правил, які Україна визнає через своє членство в міжнародних організаціях та як договірний партнер дво- та багатосторонніх договорів. Найважливішими серед них є договори з країнами близького зарубіжжя як основними торговими партнерами України, країнами Східної Європи, Німеччиною, США та ін. З міждержавних угод слід зазначити передусім договори в межах СНД і документ про членство України в МВФ.
Важливим є вступ нашої країни до ГАТТ-СОТ. Ця організація має за мету лібералізацію світової торгівлі та регулює близько 90 відсотків її загального обсягу. Для досягнення зазначеної мети ГАТТ-СОТ встановив такі принципи міжнародної торгівлі.

1. Принцип торгово-політичної недискримінації, який зобов'язує учасників договору вводити режим найбільшого сприяння у взаємній торгівлі.

2. Принципова заборона нетарифних торгових перешкод, відхилення від якої можливі лише в особливих випадках.

3. Принцип, за яким країна має захищати свою економіку тільки через мито, а не через інші (нетарифні) торгові перепони.

4. Принцип взаємності при митних переговорах, а також при вирішенні спірних питань.

5. Право на рекламаційні та реторсійні, зворотні заходи при порушенні правил ГАТТ-СОТ однією з сторін договору.

Україна як самостійна держава використовує практично всі інструменти зовнішньоекономічної політики. Однак робиться це стохастично, без належного теоретичного обґрунтування необхідності введення того чи іншого торгового обмеження та прогнозування його наслідків для вітчизняної економіки. Набагато складніша ситуація з організаційними засадами зовнішньоекономічної політики. Вони практично тільки формуються як на національному, так і на міжнародному рівні.

Використана література

Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки перехідного періоду. Світовий досвід і проблеми України. Тернопіль, 1995.

Мельник А.Ф.“Державне регулювання економіки” К: 1994р ст 4-20.

Морозова Т.Г, А.В. Пикулькин «Государственное регулирование экономики и социальный комплекс» М: 1997 ст 3-25.

 
« Пред.   След. »


© 2017 Дипломы, курсовые и рефераты!
Сайт создан: 11.2008
Автор: Джигора Олег dzhigora@gmail.com