Дипломы, курсовые и рефераты!

7.1. Школи граничної корисності в Європі Печать E-mail
Автор Oleg   
12.12.2013 г.
Пише один із засновників австрійської школи К. Менгер: «Ще жодна епоха не ставила господарських інтересів вище, ще ніколи потреба в науковій підставі господарської діяльності не була так розвинена і не почувалася так глибоко; ще ніколи практичні діячі не вміли так користатися успіхами науки на всіх поприщах людської діяльності» (К. Менгер, Підстави політичної економії, с. 34).
У політичної економії австрійської школи своє розуміння як предмета, так і методу.
«Теоретична наука про народне господарство займається не викладанням практичних рал для господарської поведінки, а встановленням умов, при яких люди виявляють завбачливу діяльність, націлену на задоволення своїх потреб.., відпрацьована нами тут область, яка охоплює усі найбільш загальні вчення нашої науки, у чималій частці являє собою результат новітнього розвитку німецької політичної економії... Нехай на цю роботу подивляться по тому, як на дружній привіт товариша з Австрії, як слабкий відгомін наукових поривів, що до нас, австрійці, долетіли з Німеччини» (К. Меніер, с. 36 - 37).
Приведена витримка ясно підкреслює зв'язок твору К. Менгера з німецькою історичною школою. Відомо, що історична школа заперечувала вихідне положення англійської школи про невидиму руку й егоїзм, як рушійну силу розвитку людської цивілізації.
Лютерани – люди доброчесні, вони служать Богу, а не гріховному приватному інтересу. Доброчесна людина не тільки дотримується заповідей Господніх, вона ощадлива, знає свої можливості і шанує їх. Людина з її потребами в їжі, житлі, одязі, напоях, тютюні і їх задоволенні – ідеал лютеранина. Спокійна доброчесна Австрія епохи початку утвердження машинного виробництва, початку науково-технічного перевороту останньої третини XIX століття-батьківщина нової економічної концепції.
Як говорить Менгер, необхідно мати суму даних, зібраних попередниками, але і до критичного відношення цих як основи глибокої реформи основ нашої науки.
Але практичні діячі бідували не в абстрактних вишукуваннях у господарському порядку, а їм були потрібні рекомендації ведення бізнесу в нових умовах.
Концентрація виробництва на основі машинізації, що породила масове виробництво, окупності величезних для того часу інвестицій, здебільшого засновані на використанні кредитних ресурсів банків, страхових компаній, на зміні ролі цих ринкових елементів, на появі нової пануючої сили фінансового капіталу з його рухливістю, з новою роллю цінних паперів, появою світового господарства, де індустріально розвинуті держави піддали експлуатації країни традиційної економіки. Знаковою подією цього періоду є все зростаюча міць економічних криз, з'являються на сцені грошові, кредитні кризи, криза 1857 року і велика криза 1873 року захопили надзвичайно велике число підприємств.
У цьому складному світі підприємці мали потребу в путівнику. А політекономія англійська, німецька, французька відповіді на ці питання не давала. Вільна торгівля – англійська, протекціонізм з урахуванням національних особливостей німецької історичної школи в путівники бізнесу не була придатною. Вона викликала в них байдужість. «Причина байдужості (практичні діячі. П. 11.) у безплідності спроб, що робилися до цих пір, осягти її емпіричні підстави (с. 34). Від людської думки до природи речей» (с. 35).
Емпіризм – вимога бізнесу, емпіризм – метод австрійської школи політичної економії.
«Ми намагалися звести складні явища людського господарства до їх найпростіших елементів, ще доступним і точному спостереженню, прикласти до останніх відповідну їх природі міру і з установленням її знову показати, як складні господарські явища закономірно розвиваються зі своїх елементів».
«Це той метод дослідження, який, будучи застосований в природничих науках, призвів до настільки значного результату, що через непорозуміння став називатися природнонауковим і, тоді як він є загальним для всіх наук, заснованих на досвіді, і вірно повинен бути названий емпіричним» (с. 35).
Тут видно чітке заперечення абстрактного методу. А це ближче до людини з її потребами, але в умовах ринкового господарювання, на відміну від натурального з його обміном, а цього не зауважує К. Менгер. «...Приступити до успішного розв'язку задачі можна буде все-таки тільки тоді, коли будуть ретельно досліджені окремі галузі і будуть знайдені їм властиві закони... Нам хотілося б лише відгородити себе від нападів тих, котрі заперечують закономірність народногосподарських явищ посилаючись на свободу волі людей (с. 36).
Тут очевидна його методологічна відмінність від німецької історичної школи, що заперечує загальні закономірності і яка визнає закони розвитку, що відноситься до Гільдебранда.
Австрійська школа політекономії висуває тезу про те, що збут є реалізацією потреб, насамперед людських, і при цьому потреб зростаючих. Він психосоціальний, а разом з тим має і загальні потреби: їжа, одяг, житло, насолоди, матеріальне благополуччя. Саме реалізація фізіологічних, духовних, зі етичних потреб являється об'єктом підприємницької діяльності. Відповіді на ці питання в англійської школи політичної економії він не одержав.
Підприємець у господарській діяльності реалізує досягнення в загальній хімії, фізиці, механіці, нових технологічних і технічних рішеннях. Наука стає одним з факторів, який використовує підприємець у його виробничій і комерційній діяльності. Як виробити благо, виробляється як правило масова продукція, як витримати конкурентну боротьбу і; вигодою відновити інвестиції, обсяги яких різко зростають.
Закон Сея, народження раннього ступеня індустріалізму, втрачає себе в масовому виробництві. Необхідно знайти покупця, інакше банкрутство. Обстеження, проведені в кінці 19 століття показали, що більш двох третин фірм, створених у США, Франції розорилися в перший же рік їхнього виникнення. І тільки одиниці перейшли десятилітній рубіж. Як реалізувати вироблене як господарське, так і особисте благо?
Відповідь була єдина. Недолік управлінських знань у вчорашнього підприємця. Потрібна була нова наука, наука про реалізацію виробленого – маркетинг.
А для цього необхідний визначений обсяг інформації і від галузевих, виробничих і споживчих ринків, про платоспроможний попит, про психологію й інші характеристики покупця – споживача. У пануючій англійській і французькій політекономії панував як рушійна сила розвитку суспільства – егоїзм. А до людини з її потребами була байдужа.
«Причина цієї байдужості, що кидається в очі, полягала не в чому іншому, як у дійсним) положенні самої науки, у безплідності спроб, що робилися до цих пір, досягти її історичної підстави» (Менгер, с. 34).
Збут зробленої продукції – першочергова задача для підприємця Англії, Франції, Швейцарії, Німеччини, Австрії, США і т.д. Саме тому одночасно виникає економічна концепція про корисність як основу цінності австрійської, лозанської, кембріджської шкіл. До речі, прокладка кабелю зі старого в Новий світ (1866) призвела до того, що пульс часу забився одночасно по всій землі (С. Цвейг).
«Усі країни і народи чують і бачать, розуміють один одного у всіх кінцях землі і людство стало божественно всюдисущим завдяки своїм власним творчим силам, перемога над часом і простором навіки об'єднала людей і майбутнє було б прекрасним, якби не фатальне осліплення, усе знову і знову змушує їх руйнувати цю грандіозну єдність, як прояв все таки засобу для знищення самих себе (С. Цвейг, Обране, с. 611–612). Це осліплення мілітаризмом. І це протиріччя індустріальної цивілізації.
Історично становленню маркетингу, як науки, перешкодили перша світова війна, що наближалася, потім події 30 – 40-х, далі 50-х, і тільки в 60-х відновлення рівноваги сил в планетарному масштабі, успіхів Японії, Німеччини, Загального ринку, США з'являється маркетинг як повноправне відгалуження економічної науки. Але місце і роль австрійської школи і її родоначальника ДО, Менгера у визначенні базових положень маркетингу безперечне.
Варто також враховувати ту історичну істину; що індустріальна технологічна революція – машинне виробництво починається з виробництва засобів виробництва чи господарських благ по термінології К. Менгера. Саме на них стрімко росте попит. Але перелік господарських благ не такий великий. Хоча економічна криза 70-х років XIX столі ті я говорить, що їхнє виробництво було вже досить великим.
До Австрії «машинний гуркіт» хоча і докотився, але не в тих розмірах, що в Англії. Тому приклади, на яких побудована доказова частина нової економічної концепції, не характеризують індустріальну епоху (борошно, сіль, дріжджі, паливо для виготовлення хліба, тютюн, хінна кора, страви, напої і т.д.). До речі, у Бам-Баверка експериментальна база не пішла далеко від К. Менгера (те ж борошно, сіль і т.д.).
Відомо і те, що коло споживчих благ у цей час було розширено, але було таким вузьким у порівнянні з 60-ми роками XX століття. Розуміння рідкості матеріального блага як обмеженості ресурсів було для даного часу безперечною реальністю. Це і виразилося в самій концепції. Не слід забувати і те, що школа народилася в країні не захопленою війною як то Німеччина чи Франція, колоніальними війнами які вела Англія. Це була добропорядна імперія Габсбургів з її розміряним і ситим життям. Тут немає великих промислових центрів, тут немає морів які вимагають крейсерів і дредноутів. Тут панує католицизм із його ощадливою працелюбною паствою. Але австрійський підприємець, як і його німецький колега, мав потребу в науці, яка б озброїла його знаннями в конкурентній боротьбі в науковій підставі господарської діяльності. «Ще жодна епоха не ставила господарських інтересів вище, ще ніколи потреба в науковій підставі господарської діяльності не була так розвинена, і не почувалася так глибоко» (Менгер, с. 34).
К. Менгер – батько австрійської школи, юрист за освітою, журналіст, біржовий оглядач, член імперської комісії по грошовому обігу, автор «Основ навчання про народне господарство», відомих як «Підстави політичної економії» (1871). Друге видання (1923) одержало широке поширення завдяки роботам його учнів і послідовників: Е. Бем-Баверка і Ф. Візера, і вже в XX ст. завдяки роботам П. Мізеса і Ф. Хайєка. (До речі, Ф. Хайєк став лауреатом Нобелівської премії по економіці в 1974 році). Другою роботою К. Менгера є «Дослідження про метод суспільних наук і полі нічної економії особливо». Ця робота підсумок дебатів з Р. Шмоллером – батьком молодої історичної школи Німеччини, про істину і роль індуктивного методу в політекономії (Г. Шмоллер, Наука про народне господарство. Предмет і метод). У цій роботі К. Менгер відстоює суб'єктивний метод пізнання економічних процесів, який використовує у «Підставах політичної економії». Якщо К. Маркс своє дослідження сучасного йому суспільства в Англії, починає з економічної клітинки – товару, то Менгер з «загального – сутності благ». Ті предмети які задовольняють людські потреби К. Менгер називає корисностями, а застосовувані дані предмети для задоволення людських потреб – благами..
Для того, щоб предмет придбав характер блага необхідний збіг чотирьох умов:
людська потреба;
властивостей предмета, що роблять його придатним бути поставленим у причинний зв'язок із задоволенням цієї потреби;
пізнання людиною цього причинного зв'язку;
можливості розпоряджатися предметом, у такий спосіб щоб дійсно вживати його для задоволення цієї потреби (с. 39).
Якщо відсутня хоча б одна чи відпала б одна умова, предмет втрачає характер блага. Це може відбутися при зміні в потребах людини чи при зміні у властивостях предмета, його придатності бути поставленим у причинний зв'язок, чи більш високий рівень пізнання відринув використання їх для задоволення людських потреб (рівень культури). Менгер посилається на Аристотеля який розрізняв дійсні й уявлювані потреби з розумного чи нерозумного переконання.
До особливої категорії благ він відносить «відносини» монополії, фірми, коло покупців, права видання, патенти – представляючи собою дійсно благо, на користь чого говорить та обставина, що ми зустрічаємо їх у великому достатку в обороті (с. 41)... Сукупність благ повинна скоріше розділити на наступні дві категорії: з однієї сторони матеріальні блага (включаючи сюди і усі сили природи) і з іншої сторони корисні людські дії (у відповідному випадку бездіяльності), з яких найбільшу важливість представляє праця (с. 42).
Менгер розрізняє благо першого порядку – задовольняючи потреби людини безпосередньо, наприклад, хліб, але хліб – результат дії таких благ як паливо, сіль, необхідна кваліфікована праця і т д. Це блага другого порядку. Блага третього порядку: млин, пшениця, праця. Є блага четвертого порядку – поля, знаряддя виробництва, кваліфікована праця.
Таким чином, благо в залежності від свого призначення находиться стосовно людських потреб на різному віддаленні. Це не властивість блага, вона невластива благам як таким, це породження причинного зв'язку між благами і людськими потребами. Так блага четвертого порядку не можуть реалізуватися в благах першою, а тільки – третього, а третьої о тільки в другому. Зрозуміло, що якщо немає благ другого порядку, те третього порядку не є благами, вони втрачають характер благ вони не зв'язані з людськими потребами. Процеси перетворення благ вищого порядку в нижчі реалізуються в часі, а значить, у сфері виробництва. Це може породжувати стан непевності в різних його галузях. Цей процес нівелюється досягненнями науки. К. Менгер показує що в землеробство несприятливі впливи на ріст різних рослин нівельовані досягненнями агрономічної науки.
«Ця непевність – один із самих істотних моментів економічної непевності людей... має дуже велике практичне значення для господарства» (с. 56). У такий спосіб виробництво благ породжує визначений причинний зв'язок із психологією споживаючого людиною.
Якщо А. Сміт бачив причину росту добробуту людей у поділі праці, то К. Менгер бачить її в пізнанні. «Прогрес у пізнанні причинного зв'язку предметів з добробутом людей і зростаюче підпорядкування найбільш віддалених умов цього добробуту привели людей від стану дикості і найглибшої бідності до сучасного ступеня їхньої культури і добробуту (с. 59). Кількість благ, необхідних людині для задоволення його потреб, називається потрібною кількістю (с. 61). Задоволення потреб відбувається в умовах передбачливості, обумовленої межами часу і вимагає обліку кількості благ, необхідних для задоволення цільової настанови. Притім Менгер вказує на здатність людських потреб розвиватися. Але це відноситься до необмеженості прогресуючого розвитку людських потреб, але не до кількості благ їх реалізуючих і це пов'язано з потребою в благах вищого порядку (засобах виробництва).
Менгер формулює закон: «дійсна потреба в окремих благах вищого порядку стосовно визначених проміжків часу обумовлена наявністю в нашому розпорядженні комплементарних кількостей відповідних благ вищого порядку» (с. 67–68). Цей закон по Менгеру може бути реалізований у практичній діяльності де висловлюється ідея моделювання економіки у визначених благах вищого порядку. «Тому діяльність держави на приведення в популярність кількості благ, доступних тепер розпорядженню цілого народу чи частини його такими благами, кількість яких не піддано занадто великій зміні (ділянки землі, будинки, домашні тварини і т.д.)» (с. 73).
У поняттях господарських благ розрізняються економічні, господарські і неекономічні блага.
Блага, доступність розпорядження кількості яких перевищують потребу в них, унаслідок цього вони не об'єктами людського господарства. Він називає їх неекономічними. Стосовно благ, що знаходяться в умовах, що обґрунтовують їхній неекономічний характер, ми помічаємо картину повного комунізму. Люди – комуністи скрізь, де це можливо, у залежності від існуючих природних умов (с. 81–82).
У власності можуть виявитися і предмети, що не беруть участь у задоволенні людських потреб, а значить вони не можуть вважатися економічними.
Як правило, благ для повного задоволення потреб не вистачає. Звідси прагнення удержати у своєму розпорядженні кожну частку благ і зберегти цю частку в її корисних властивостях. Тому відбувається вибір між найбільш важливими потребами які потрібно задовольнити, «застосувати найбільш доцільним чином до задоволення своїх потреб як кількості предметів споживання, так і кількості засобів для виробництва, доступна їх розпорядженню. Усю сукупність діяльності людей, спрямованої на тільки що зазначену мету, ми називаємо господарством, а благо, що коштує у вищевказаному кількісному співвідношенні – винятковими об'єктами господарства, чи і господарськими благами» (с. 76). Дослідження поняття блага у Менгера є підставою вчення про цінність.
У теорії цінності до австрійської школи панувало положення про природну і ринкову вартість, ринкова – тимчасова, природна, постійна. Ринкова – визначається попитом та пропозицією, при чому попит залежить від ринкової вартості. Далі є предмети відтворювальні і невідтворювальні і для перших вартість визначається витратами виробництва і витратами на доставку, для других – вона визначається монополією і рідкістю. І, нарешті, витрати виробництва складаються з заробітної плати і прибутку на капітал. В історичній школі Німеччини панує «цінність», а не закон вартості. Якщо класична школа вважала, що особисте споживання явище – ірраціональне, непередбачене, австрійська школа виходить, з того що людина знає свої потреби і задовольняє їх. Це чітко видно на приведеною у раніше положенні К.Менгера про моделювання взаємозв'язку виробництва і споживання. Тому і предметом політекономії він вважає задоволення людських потреб.
«Нам потрібна така теорія, що усі явища цінності виводила б з того самого початку, і, притім, давала б їм вичерпні пояснення» (Бам-Баверк, с. 321).
«Людина зі своїми потребами і своєю владою над засобам задоволення останніх складає вихідний і кінцевий пункт усякого людського господарства» (К. Менгер, с. 84).
Будь-які блага самі по собі позбавлені цінності. Властивості цінності додає їм тільки відношення того чи іншого суб'єкта. Теорія цінності австрійської школи заснована на суб'єктивній оцінці. А тому вона заперечує еквівалентність обміну, обмін взаємовигідний.
Особливе місце суб'єктивної оцінки грає знання, інформація про зроблені блага як особистого, так і господарського споживання.
Явище життя, назване нами цінністю благ, походить з того ж джерела, що й економічний характер благ, тобто відношення між потребою і кількістю благ. доступних розпорядженню (с. 96). Тільки економічні блага мають для нас цінність.
Як же визначається цінність економічних благ? Очевидно, що задоволення різних конкретних потреб має для людей різне значення, тобто вони суб'єктивні. І задоволення потреби в кожному окремому випадку залежить від наявності в нашому розпорядженні визначеного блага. Це вже об'єктивний фактор.
Очевидно, що потреби від який залежить життя будуть мати більш високе значення від потреб, що забезпечують комфорт. Так, наприклад, потреба в їжі. Задоволення потребами благами є один вимір – корисність.
Позначимо першу потребу числом 10 і її задоволення по спадній до 0, таким самим способом розташуємо потреби в різних благах.

Як видно з таблиці, корисність змінюється залежно від ступеня задоволення потреби. Вона знижується від найвищої — 10 до нульової. Але сама потреба вирізняється за рівнем її значення для людини. Так, потреби в їжі, одязі, житлі мають більш високу оцінку корисності, ніж потреба в тютюні, напоях, предметах комфорту і культу. Як говорив Чернишевський, не потрібні рукавички, якщо немає чобіт. В оцінці цінності через корисність наявні два елементи: суб’єктивний і об’єктивний. Корисність визначається суб’єктом, його психологічною оцінкою і кількістю благ реалізації потреби — величиною об’єктивною. Е.Бем-Баверк розгорнув таблицю, доказовість концепції корисності в якій очевидніша:

Один з висновків при розгляді даної таблиці – ступінь реалізації потреби збігається з реалізацією видів потреб 9:9, 8:8.
Ілюструє концепції Менгер про особливу роль пізнання.
«Пізнання різного значення, яке має для людей задоволення різних потреб і окремих актів цього задоволення, в той же час кінцевою причиною розходження в цінності благ» (с. 107).
Індустріалізм породжує нове явище: потреба. Задовольняється відомою кількістю благ. Бем-Баверк пише: «Ми оцінюємо згадані матеріальні блага не по їх безпосередній граничній користі, а по «субституційній предметній користі». Так з'являється один із примітних висновків психологічної школи: закон заміни, що означає, що всякий раз, коли одне благо, що задовольняє яку-небудь потребу, змінене іншим, замінене не повинно коштувати більше ніж замінене її. Цей закон сформулював до австрійської школи Госсен. А, виходить, цінність усякого багатства визначається граничною корисністю найменшого задоволення його використання, його вживання. У противагу класичній школі з її законом вартості блага, обумовлений витратами праці, Менгер формує положення, яке розділяє австрійська школа. «Ні витрачене на виробництво блага, ні необхідна для його відтворення кількість праці чи інших благ не є моментом, що визначає міру цінності благ; такою є величина значення задоволення тих потреб, стосовно яких ми усвідомимо свою залежність від наявності в нашому розпорядженні блага, тому що цей принцип визначення цінності застосуємо по усіх випадках явищ цінності і немає з нього виключення в межах людського господарства» (с. 126).
Цей принцип поширюється на цінність благ вищого порядку і цим же принципом пояснюються ціни.
«Ціни благ – це системи економічного вирівнювання між господарствами.., сила. яка примушує їх проявитися в прагненні людей до більш повного задоволення своїх потреб, до поліпшення свого економічного становища» (с. 162–163).
К. Менгер знущається з положення про еквівалентність обміну: «Це призвело до необчислюваного збитку для нашої науки; дослідники в області явищ ціни напружували свої зусилля для рішення проблеми зведення передбачуваної рівності між двома кількостями благ до його причин і одні шукали ці причини у витраті однакової кількості праці на дане благо, інші – у рівних витратах виробництва» (с. 163) Утворення цін він розглядає і при монопольній торгівлі.
«Монополіст не є обличчям, що єдино визначає всі явища, що мають тут місце, але... він може в кожному даному випадку обрати собі, незалежно від всіх інших суб'єктів, що хазяйнують, керуючись винятково розуміннями своєї економічної вигоди, визначений образ дій; чи призначити відому кількість монопольного товару для продажу, чи установити цін, чи регулювати ціни, чи регулювати розміри збуту....Він вважає навіть за краще при відомих обставинах знищити частину монопольного блага, що знаходиться у нього » (с. 179–180).Саме тут вже вихідне положення про взаємну вигоду зникає. Менгер розрізняє споживчу і мінову цінність, «...у випадках, де в наявності є підстави до економічного обміну економічною цінністю буде мінова, а де їх немає такий буде споживча цінність» (с. 196).
Бем-Баверк визнає, що він розділяє точку зору Менгера і Візера. «Твори Менгера і Візера є самими головними..., багато ідей розвиваються мною в дійсній статті, належать вищевказаним авторам» (Австрійська школа політичної економії (с. 258). Бем-Баверк підкреслює, що «вчення про цінність стоїть, так сказати в центрі політичної економії.., особливо великі питання про розподіл доходу, про земельну ренту, про заробітну плату і прибуток на капітал, мають свої опори в цьому вченні» (с. 252).
Недоліком теорії цінності і Менгера і Візера Бем-Баверк відносить ігнорування об'єктивної цінності.
«На нашу думку, обов'язок побудувати теорію наша наука несе лише стосовно суб'єктивної теорії цінності, з одного боку, і стосовно об'єктивної мінової цінності – з іншої» (с. 250). І «одна з найважливіших теоретичних задач політичної економії полягає в тому, щоб досліджувати умови обміну матеріальних благ, а стало бути і те, що ми називаємо об'єктивною міновою цінністю їх і виявити закони, що панують у цій області» (с. 250).
«Цінністю в суб'єктивному значенні ми називаємо те значення, яке має матеріальне благо чи сукупність відомого роду матеріальних благ для благополуччя суб'єкта...
Цінністю в об'єктивному значенні ми називаємо, навпроти, здатність речі давати який-небудь результат. Існує гранична цінність різних страв, удобрювальна цінність різних удобрювальних речовин, відносна цінність» (с. 248). Об'єктивна мінова цінність...«об'єктивне значення матеріальних благ у сфері обміну... даний будинок коштує 100000 гульденів, даний кінь коштує 300 гульденів» (с. 248).
Розглядаючи потреби Бем-Баверк на перший план висуває: «І так ясно що при визначенні цінності матеріальних благ ми повинні брати за основу аж ніяк не шкалу видів потреб, а тільки шкалу конкретних потреб» (с. 272).
У межах даного виду потреб існують конкретні потреби. Голод – перша страва, друга, третя, четверта йде загасання потреби... поступово зменшуване до нуля значення (с. 273).
Закон величини цінності матеріальних благ: цінність речі вимірюється величиною граничної користі цієї речі (с. 279). Менгер формулює закон граничної користі лише в застосуванні до нормального випадку. Візер звернув увагу і на виняткові випадки, але впав в однобічність, прийнявши за підставу цінності працю і сполучені з працею незручності (с. 299) Головний внесок Бем-Баверка в економічну теорію – його дослідження категорії «капітал». Він розглядає її в історичному плані. До речі теорію капіталу Д. Рікардо він називає безбарвною. Він формулює один з важливих висновків характерних для корпоративних інвестицій – про залежність прибутку від тривалості виробничого процесу (с. 327–328). Епоха панування бірж знайшла своє відображення в Бем-Баверка в його поясненні ринкової ціни. На біржі мають місце постійні коливання цін.
У нього ринкова ціна – це ціна, за яку покупець лише сподівається придбати товар у майбутньому.
На споживчих ринках вона стійка. Ця стійкість і в «справедливій ціні». Якщо в початковий період індустріалізм) вона не піддалася різким стрімким коливанням, що знайшло своє відображення в концепції Сміта, Рікардо, Маркса. Необхідність пізнання нового механізму ціноутворення було не можливо уникнути і Бем-Баверк досліджує цей феномен. Вал «мінова цінність є щось відносне, рідкість (гранична корисність) є щось абсолютне (с. 101). Ставить запитання Менгеру: «Як ціни пристосовуються до граничної корисності». Вальрас у своїй теорії виводить ціну з рівноваги двох факторів: граничних витрат виробництва і граничної суспільної корисності, але Бем-Баверк у товарний обмін включає суб'єктивну оцінку грошей для покупців на рівнях їхньої заможності. Влучний висновок про роль суб'єктивної оцінки зводить нанівець теорію про граничну суспільну корисність.
Своєрідним завершувачем австрійської школи виступає Ф. Візер (1914). Візер ще ближче ніж К. Менгер до господарської практики кінця XIX ст. Він визначає сумарну корисність даної кількості благ за допомогою примноження граничної корисності на кількість однорідних благ.
Цікава спроба визначення співвідношення корисності з витратами, зробленими за допомогою даних засобів виробництва, коли береться найбільша корисність інших благ, що могли бути зроблені цими засобами виробництва, це вже початок концепції альтернативної вартості.
Візер родоначальник концепції зобов'язання, коли ціна залежить не від об'єктивності фактора, а від внесення в її оцінку суб'єктивного початку зобов'язання.
У когорті теоретиків граничної корисності є представник кембріджської школи – Джевонс.
Джевонс – «ціни продуктів прямо пропорційні витратам виробництва, праця впливає на кількість продуктів, ця кількість визначає ступінь корисності, що встановлює цінність або мінове відношення» (с. 105).
Одна з загадок кінця XIX століття. Чому практично одночасно австрійська, лозанська, кембріджська, австрійська школи й американський економіст Д. Б. Кларк створили новий напрямок в економічній теорії – граничну корисність як «основу цінності блага» продукту.
Кларк незалежно від Джевонса, Вальраса, Менгера дійде цього висновку. Джевонс, як і Вальрас, не знає Кларка, Менгера.
Але ці концепції мають єдину основу – корисність. Хоча мають різні вихідні шляхи і докази. Кларк виводить граничну корисність, відштовхуючись від розподілу, з посилки, що заробітна плата є вираженням граничної продуктивності праці, Менгер від суб'єктивної оцінки блага з погляду споживання, Джевонс – у зв'язку з тяжкістю праці, її змінами в зв'язку зі зростанням кількості упредметненої праці, у Вальраса вартість відбиває рівновагу між граничною суспільною корисністю даної кількості товарів і граничних суспільних витрат їхнього виробництва.
Всі автори мають на озброєнні той самий метод – емпіричний раціоналізм, як відображення того історичного факту, що в Європі і США затвердився індустріалізм, що формував нові традиції, звичаї в людині. Серед інститутів, підверглись деформації, необхідно виділити релігію. Протягом тривалого історичного шляху моральні цінності, сформульовані в заповідях християнства, іудаїзму й інших релігіях, відрізнялися стабільністю в більшості суспільств, незалежно від соціального статусу. Навіть криза християнства не торкнулась їх, а в протестантизмі підсилила їхнє значення. Але індустріальна технологічна революція вивела на арену громадського життя промислово-торгівельну, а потім фінансову буржуазію, послабила вплив релігії на стійкість моральних норм – міжособистісних і соціальних відносин. Роль шаленого егоїзму, як основної рушійної сили економічного розвитку, проповідувана «новими підприємцями» особливо рельєфно проявилася в епоху трансформації соціалістичних країн до ринкових відносин.
Змінилася роль родини. Якщо в селі в ремісничому господарстві, ремісничому виробництві родина виступала колективним виробником, то в умовах машинного виробництва робота здійснювалася поза будинком. Якщо раніше турбота про здоров'я, економічну стабільність, освіту, турбота про дітей і старих цілком лягали на родину, то в індустріальному суспільстві вона приймає форму соціального страхування і соціального забезпечення. Ця функція переходить до профспілок, благодійним фондам, асоціаціям, клубам. З'являються і функціонують соціальні інститути.
Поява машини, а потім і нові технологічні рішення типу конвеєра призвели до нової форми негативних сторін праці – монотонності.
На негативні сторони праці в умовах «машинізму» вказували ще соціалісти, той же Фур'є, Оуен, про це писав Сміт. Про те, як калічить людину фізично і професійно машинна праця написано чимало сторінок Енгельсом, а потім і Марксом На історичному відрізку, коли затверджується перевага машинного виробництва ці негативні сторони зросли за рахунок посилення монотонності праці. У шкалі граничної корисності вони займають особливе місце. У Госсена, Джевонса, Кларка вони виступають основою визначення цінності матеріальних благ.
У Госсена робота в перші моменти приносить задоволення а потім тяжкість, у Джевонса криві – спочатку тяжкість праці убуває, потім праця стає приємною, а потім тяжкість, що все підсилюється, у Кларка – тяжкість зростає із збільшенням тривалості праці. Можна представити їхньої концепції у виді таблиці:

Ефективність як видно трохи знижується, досягаючи на певній стадії негативного результату. Але з позиції економічної теорії випливає висновок, що оскільки цінність матеріальних благ може визначатися працею чи корисністю, то теорії трудової вартості мають кілька варіантів, у їхньому числі і соціально-трудова – тяжкість праці. Варіант корисності австрійської школи: корисність останнього в ряді (Менгер), соціальна гранична корисність (Визер), субституційна гранична корисність (Бем-Баверк).
Напрошується певний висновок з цього загального для різних економічних шкіл погляду на негативні сторони праці – його тяжкість.
Пошук шляхів нейтралізації – вимога очевидна для великого машинного виробництва. Цей шлях – організація праці, одна з найважливіших функцій керування. Функціональний аналіз – дітище цієї історичної стадії ринкової економіки. Зразковий варіант організації праці у великому машинному виробництві дав японський менеджмент коли в умовах «вічного довічного наймання», що теоретично не створював умов для напруженої праці породив «японського трудоголіка». Негативним прикладом загасання трудової активності є приклад з радянським соціалізмом, у якому, на думку радянських економістів, було переборене відчуження праці. А це довід марксизму-ленінізму про економічні відносини праці і капіталу. Саме у відчуженні праці як правових і економічних відносинах, так і чисто психофізіологічним тягарем праці і складається порочна основа капіталістичного господарського порядку.
Концепція відчуження замінила релігійну форму взаємодії факторів виробництва. Праця – покарання Господнє за первородний гріх. А японців «зобов’язання працювати».
Праця як Господнє покарання, оголошена раннім християнством, перетерплює таку оцінку в період Реформації, тобто в період відродження ринкових відносин у Європі. Реформація переглядає відношення християнства до праці. У найбільш радикальній формі це знайшло відображення в пуританізмі. До цьому потрібно додати особливості громадського життя Англії. «Протягом XVII і XVIII століть двір і верхні класи залишалися більш-менш легковажними і розпущеними, але середній клас і деякі шари робітничого класу стали строго підходити до життя, вони одержували мало задоволення від розваг, що переривали роботу, і високо цінували ті матеріальні зручності, що могли бути отримані лише завзятою і важкою роботою. Вони прагнули робити ті речі, що мали постійну і довгострокову корисність, а не ті, котрі потрібні були для свят і показних хвастощів. Ця тенденція один раз проявившись була посилена впливом клімату. Він же сприяв легким розвагам, а одяг, житло й інші елементи, що вимагаються для зручного існування в цьому кліматі, є особливо дорогими». (Маршалл)
Умови в яких відбувався розвиток сучасного промислового життя:
а) прагнення до матеріального комфорту приводить до нескінченної напруги з метою вилучення щотижня що найбільшої кількості роботи;
б) тверда рішучість підкоряти кожну дію цілеспрямованому служінню розуму – чи не міг би він поліпшити положення, змінивши свою область комерції або змінивши її спосіб;
в) повна політична воля і безпека змінити свою поведінку, безболісно втягувати себе і свою власність у нове підприємство(А. Маршалл, том 3, с. 171).
Про те, що праця не виступає джерелом насолоди говорить і К. Маркс, що необхідне вміння, що це усуває. «Протягом усього часу праці необхідна доцільна воля, що виражається в увазі, і притім необхідна тим більше, чим менше праця захоплює робітника своїм змістом і способом виконання» (том 23, с. 189).
Перехід від важкої фізичної праці до машинного виробництва веде до спрощення людської праці. Вже в умовах мануфактурного поділу праці виконання однієї найпростішої трудової операції перетворює його в часткового робітника, породжуючи одноманітність, монотонність праці. Але у відомій мірі ця монотонність була причиною заміни на цій операції людини машиною. Монотонність – породила машину. У машинному виробництві, особливо в умовах його спеціалізації, ця монотонність зберігається і вимагає постійних зусиль витрати інтелектуальної, фізичної, фізіологічної енергії. Особливо в умовах конвеєрної організації виробництва. Потрібно постійна вольова напруга, виникає тяжкість праці, тому що немає зміни праці, яка породжує відпочинок і збудження. Сам зміст праці, його вимотуюча своєю повторюваністю трудова операція породжує негативне відношення до праці. Але праця – єдине для більшості людей джерело засобів існування, дозвілля, насолод, що відбивається в його заробітній платі. Заробітна плата – це гранична корисність граничної тяжкості праці.
Епоха кінця 19 століття стала епохою появи і функціонального методу.
Функціональний метод – породження організаційно-господарських форм ринкових і соціальних відносин зрілого індустріалізму. Поява нового фактора виробництва – до праці, капіталу, землі додається четвертий фактор – керування. Їхня функціональна взаємодія вимагає числення ефективності дії кожного з них тому що розподіл повинний визначатися питомою вагою кожного фактора і складових елементів цих факторів. Функція керування реалізувалася в появі бюрократії. Хоча бюрократизм з'являється ще в епоху розквіту (у період мирного) Риму. Вебер підкреслює, що бюрократія веде до панування організаторів спеціалізованої праці на місце, коли столоначальник виконував безліч завдань. Цей перехід Вебер порівнював з переходом від ручної праці до механізованого виробництва, до появи функціоналізму, на місце організаторської плутанини. Конфлікт і плутанина на промисловому підприємстві бюрократія ліквідує за допомогою введення визначених зобов'язань для виконання регламентаційних правил, невиконання яких карне.
Последнее обновление ( 20.12.2013 г. )
 
« Пред.   След. »


© 2017 Дипломы, курсовые и рефераты!
Сайт создан: 11.2008
Автор: Джигора Олег dzhigora@gmail.com