Дипломы, курсовые и рефераты!

Основні теорії міжнародної торгівлі. Печать E-mail
Автор Oleg   
01.03.2013 г.

Меркантилістська та неомеркантилістська теорії

Зовнішньоторговельна політика будь-якої держави зосереджуєть­ся на таких питаннях: які товари необхідно експортувати та які імпортувати, з якими країнами торгувати та у якому обсязі, чи по­трібно державі втручатися у вільний потік товарів, і якщо так, то в якому обсязі?

Сьогодні розроблено два типи теорії торгівлі, які по-різному від­повідають на ці запитання. Згідно з теоріями першого типу держа­ва не повинна втручатись у структуру торгівлі. Ці теорії вивчають та пояснюють, якою продукцією, в якому обсязі та з ким країни будуть торгувати за відсутності будь-яких державних обмежень. До таких теорій належать: теорії "абсолютних переваг, відносних переваг, розміру країни, співвідношення факторів виробництва, жит­тєвого циклу продукту, подібності країн, "міжнародної конкурен­тоспроможності націй" тощо.

Другий тип теорій передбачає державне втручання у вільний потік товарів між країнами для зміни обсягу, складу та напрямків торгівлі. До теорій цього типу належать: теорії меркантилізму, неомеркан­тилізму, залежності та інші.

Метою теорій міжнародної торгівлі було і є допомогти фірмам та урядам у виборі найдоцільнішого варіанта спеціалізації та стра­тегії задля обдуманого використання національних ресурсів.

Меркантилізм

­Перша теорія міжнародної торгівлі — теорія меркантилізму — була розроблена європейськими вченими Томасом Маном (1571—1641), Чарльзом Дейвіантом (1656—1714), Жаном Батістом Колбертом (1619—1683), сером Вільямом Петті (1623— 1687). Обгрунтувала роль товару та необхідність еконо­мічного виходу національних держав на зовнішні ринки. Ці функції чудово виконав меркантилізм.

Меркантилізм — це економічне вчення та економічна політика, яка представляє інтереси торгової буржуазії у періоди феодалізму та становлення капіталізму.

Згідно з теорією меркантилізму багатство країни вимірюється кількістю золота та срібла, якою вони володіють.

Меркантилісти вважали, що економічна система складається з трьох секторів: виробничого, сільськогосподарського та іноземних колоній. Для ефективного функціонування економічної системи найважливішими, на їхню думку, були торговці, їхня праця розгля­далась як основний фактор виробництва. Отже, джерелом багат­ства є сфера обігу, а не сфера виробництва; багатство ототожнюва­лося з грошовим капіталом. Грошові кошти (у формі золота та срібла) дають змогу утримувати армію, зміцнювати становище пра­вителя, сприяють проведенню колоніальних війн, виникненню фаб­рик (мануфактур), утворенню нових робочих місць.

Оскільки у світі, на думку прихильників цієї теорії, існує обмежена кількість багатства (золота та срібла), то країни можуть збільшува­ти своє багатство і за рахунок зубожіння інших, тобто внаслідок перерозподілу.

Однією з головних передумов меркантилістської теорії було те, що економічна система функціонувала в умовах неповної зайня­тості, внаслідок чого приплив додаткового золота з-за кордону міг в поєднанні з, надлишковою робочою силою збільшити виробництво. Якщо б зайнятість населення була повною, приплив золота з-за кордону спричиняв би зростання інфляції і не знаходив ефектив­ного використання.

Заслугою меркантилістів є те, що вони першими запропонували струнку теорію міжнародної торгівлі, показали її значення для економічного зростання країн, розробили можливу модель її роз­витку, вперше описали те, що у сучасній економіці зветься платіж­ним балансом. ,

Обмеженість меркантилістів полягає у тому, що вони вважали, що збагачення країн можливе не тільки внаслідок перерозподілу вже існуючого багатства, але й за рахунок його нарощування.

Модель "ціни — золото — потоки" Д. Х'юма

Англійський економіст Девід Х'юм (1711 —1776) був одним з перших, хто кинув виклик меркантилізму, розробивши механізм взаємодії "цін — золота — потоків".

Д. Х'юм заперечував положення меркантилістів про те, що країни можуть до нескінченності збільшувати кількість наявного у них золота і що це не впливає на їх міжнародну конкурентоспроможність. Він довів, що приплив золота внаслідок підтримки позитивного саль­до торгового балансу збільшить пропозицію грошей всередині краї­ни та призведе до зростання зарплати та цін, а це, своєю чергою, спричинить падіння конкурентоспроможності країни. І навпаки, відплив золота з країни призведе до падіння цін та зарплати і підвищить конкурентоспроможність країни. Отже, країна не зможе по­стійно підтримувати позитивне сальдо торгового балансу — цьому будуть перешкоджати внутрішньо економічні чинники.

Рух золота між країнами є механізмом тонкого настроювання національних економік, внаслідок чого розмір експорту і розмір імпор­ту врівноважуватимуться і торгове сальдо буде дорівнювати нулю.

Ця концепція базувалась на таких припущеннях:

1) прямий зв'язок між кількістю грошей в обігу та рівнем цін (потім це отримає назву кількісної теорії грошей); 2) повна зайнятість у кожній з країн; 3) попит на товари еластичний за ціною (зростання цін приво­дить до скорочення витрат на товари та навпаки); 4) існує ситуація чистої конкуренції на ринку як товарів, так і факторів виробництва; 5) національні валюти вільно конвертуються у золото і назад (пізніше це отримає назву "золотий стандарт").

Якщо цих умов дотримуються, автоматично врівноважується тор­говий баланс.

Неомеркантилізм

Останнім часом застосовується термін неомеркантилізм. Його використовують стосовно тих країн, які намагаються мати активне сальдо торгового балансу для досягнення якої-небудь соціальної або політичної мети. Країна може, на­приклад, намагатися добитися повної зайнятості, збільшуючи мас­штаби виробництва понад те, що диктує попит у країні, та експорту­ючи надлишок за кордон. Або, наприклад, країна прагне зберегти політичний вплив у якій-небудь країні, експортуючи туди більше товарів, ніж імпортуючи звідти.

Частина термінології меркантилізму використовується у наш час: термін "активний торговий баланс" означає, що у країні експорт перебільшує імпорт; термін "пасивний торговий баланс" вказує на дефіцит торгового балансу.

Теорія абсолютних переваг

Засновником класичної школи економічної думки був Адам Сміт (1723—1790). Він проголосив, що основою багатства націй та народів є міжнародний поділ праці та відповідна йому спеціалізація різних країн на виробництві тих товарів, щодо яких вони мають абсолютні переваги. Така політика отри­мала назву "лессе-фер", що означає політику держав­ного невтручання в економіку та свободи конкуренції. Завдяки цій політиці ресурси кожної країни перетечуть у рентабельні галузі, тому що країна не зможе конкурувати на світовому ринку в нерен­табельних галузях. Для визначення того, на виробництві якої про­дукції слід спеціалізуватися країні, А. Сміт пропонував враховува­ти природні переваги та набуті переваги країни. Природні переваги країна може мати завдяки своїм кліматичним особливостям або володінню деякими природни­ми ресурсами. Набуті переваги країна може мати внаслідок розвитку технології виробництва та високої квалі­фікації робочої сили.

Суть теорії зовнішньої торгівлі А. Сміта, або теорії абсолютних переваг: країни експортують ті товари, які вони виробляють з мен­шими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну пере­вагу), та імпортують ті товари, що продукуються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їхнім торговим партнерам).

Теорія абсолютних переваг базується на таких припущеннях:

1) єдиним фактором виробництва є праця; 2) зайнятість повна, тобто усі наявні трудові ресурси використо­вуються у виробництві товарів; 3) всесвітнє господарство складається із двох країн, тому в міжна­родній торгівлі беруть участь тільки дві країни, які продукують та торгують одна з одною тільки двома товарами; 4) витрати виробництва — постійні, а їх зниження збільшує по­пит на товар; 5) ціна одного товару виражена у кількості праці, затраченої на виробництво іншого; 6) транспортні витрати на перевезення товару з однієї країни до іншої дорівнюють нулю; 7) зовнішня торгівля вільна від обмежень та регламентацій.

Відповідно до поглядів А. Сміта: 1) урядам не треба втручатись у зовнішню торгівлю: вони ма­ють підтримувати режим відкритих ринків та свободи торгівлі; 2) нації, так само як і приватні особи, повинні спеціалізуватися на виробництві тих товарів, у виробництві яких у них є переваги, та торгувати ними в обмін на товари, переваги у виробництві яких мають інші нації; 3) зовнішня торгівля стимулює розвиток продуктивності праці розширенням ринку за межі національних кордонів; 4) експорт є позитивним чинником для економіки, тому що забез­печує збут надлишку продуктів, які не можуть бути продані на внутрішньому ринку; 5) субсидії на експорт є податком на населення та призводять до підвищення внутрішніх цін і тому мають бути скасовані.

Перевагою теорії абсолютних переваг є те, що вона базуєть­ся на трудовій теорії вартості та підтверджує переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівні.

Недоліком цієї теорії для пояснення міжнародної торгівлі є те, що вона не відповідає на запитання, чому країни торгують між собою навіть за умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших товарів, тобто коли одна з країн має абсолютні перева­ги у виробництві всіх товарів.

Теорія порівняльних переваг

Теорію абсолютних переваг А. Сміта розвинув Давид Рікардо (1772—1823), довівши, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила. Він показав, що торгів­ля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна з них має абсо­лютні переваги у виробництві обох товарів.

Теорія порівняльних переваг базується на тих самих припущен­нях, що і теорія абсолютних переваг, використовуючи додатково поняття альтернативних витрат.

Альтернативні витрати — це просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, вит­раченого на їх виробництво.

Альтернативна ціна — це робочий час, потрібний для вироб­ництва одиниці одного товару, виражений через робочий час, необ­хідний для виробництва одиниці іншого товару.

Суть теорії порівняльних переваг: якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, неза­лежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективні­шим, ніж в іншій.

Альтернативні витрати виробництва продукту — це кіль­кість інших продуктів, від якої необхідно відмовитись або яку треба офірувати, щоб отримати певну кількість будь-якого даного продукту.

Переваги теорії порівняльних переваг:

1. Вперше описала баланс сукупного попиту та сукупної пропози­ції. Хоча і передбачалось, що вартість товару визначається кількістю праці, необхідної для його виробництва, теорія порівняльних пере­ваг показала, що ця вартість насправді залежить від співвідношен­ня сукупного попиту та пропозиції на товар на внутрішньому та на зовнішньому ринках.

2. Довела існування вигоди від спеціалізації та торгівлі для усіх країн-учасниць, а не тільки для однієї країни за рахунок того, що інші зазнають втрат.

3. Дає змогу вести науково обґрунтовану зовнішньоекономічну політику.

Недоліки теорії порівняльних переваг випливають із тих припу­щень, на яких вона базується. Тому, застосовуючи її для аналізу зовнішньоекономічних відносин, необхідно брати до уваги, що вона: 1. Не враховує транспортних витрат. 2. Ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів всередині країни, коливання цін та заробітної плати, інфляцію та міжнарод­ний рух капіталу. 3. Ґрунтується на припущенні про існування тільки одного факто­ра виробництва — праці. 4. Ігнорує існування таких важливих передумов міжнародної торгівлі, як відмінності у забезпеченості країн факторами вироб­ництва. 5. Базується на передумові повної зайнятості, яка означає, що вивільнені робітники однієї галузі одразу можуть знайти собі роботу в іншій, продуктивнішій. Іншими словами, робиться припущення про постійні витрати і, отже, ігнорується закон витрат, що зростають. 6. Не пояснює торгівлю між приблизно однаковими за економіч­ним розвитком країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою.

Теорія розміру країни

Теорія абсолютних переваг не враховує відмінностей країн за їх виробничою спеціалізацією. Сучасні дослідження, які враховують фактор розміру країн, допомагають пояснити, у якому обсязі та якого типу продукція буде залучена у міжнародну торгівлю.

Теорія розміру країни — через те, що країни з більшою територією зазвичай мають різноманітніші кліма­тичні умови та природні ресурси, вони загалом ближчі до економіч­ної самодостатності, ніж малі за розміром країни. Теорія абсолютних переваг нехтує транспортними витратами, хо­ча вони по-різному впливають на великі та малі країни. Низькі транс­портні витрати у невеликих країнах сприяють розвитку міжнарод­ної торгівлі, а значні транспортні витрати у великих країнах — її гальмують.

Якщо порівнювати країни за розміром їх економіки, то країни з розвиненою економікою та високим доходом на душу населення швидше за все вироблятимуть товари, для яких застосовуються тех­нології, що вимагають більшої тривалості випуску продукції, тому що ці країни розвивають галузі, що обслуговують великі внутрішні ринки. Ці ж галузі намагаються досягти конкурентоспроможності на експортних ринках.

Теорія співвідношення факторів виробництва (Хекшера-Оліна)

А. Сміт та Д. Рікардо пояснювали міжнародну торгівлю існуван­ням абсолютних та порівняльних переваг у виробництві товарів, а головним фактором, що впливає на виробництво товарів, вони вва­жали працю. Ціна товару, на їхню думку, залежала тільки від тру­дових витрат, тобто вони дотримувалися трудової теорії вартості.

У середині 20-х рр. шведські економісти-неокласики Елі Хекшер (1879—1952) та Бертіл Олін (1899— 1979) розробили теорію співвідношення факторів виробництва, яка отримала назву теорії Хекшера — Оліна. Не відмовляючись від трудової теорії вартості, вони доповнили її положенням, що у створенні вартості беруть участь, крім праці, та­кож й інші фактори виробництва, такі як земля та капітал.

Згодом положення теорії Хекшера — Оліна були математично підкріплені Полом Самуельсоном. Він визна­чив жорсткі передумови, з дотриманням яких твердження Хекше­ра — Оліна ставало повністю коректним. Самуельсон припускав, що:

1) існують дві країни, два товари та два фактори виробництва (звичайне спрощення 2x2x2);

2) пропозиція факторів у кожній країні фіксована та їх перемі­щення можливе між секторами всередині країн, але не між країнами;

3) країни відрізняються одна від одної лише забезпеченістю фак­торами виробництва;

4) в обох країнах технологія така, що забезпечується незмінний ефект масштабу.

Зміст теорії Хекшера — Оліна такий: країни експортують продукти інтенсивного використання над­лишкових факторів та імпортують продукти інтенсивного викори­стання дефіцитних для них факторів.

Щоб довести правильність цього твердження, необхідно насам­перед визначити, що розуміють під надлишком факторів вироб­ництва та інтенсивністю їх використання.

Країна вважається у надлишку наділеною робочою силою, якщо співвідношення між ЇЇ кількістю та рештою факторів у неї більше, ніж у решті країн світу.

Продукт вважається працемістким, якщо частка затрат на робо­чу силу в його вартості більша, ніж у вартості інших продуктів.

Теорія вирівнювання цін на фактори виробництва

У 1948 р. американський економіст Пол Самуельсон довів теорему вирівнювання цін на фактори виробництва, яка отримала назву теореми Хекшера — Оліна — Самуельсона — міжнародна торгівля приводить до вирівнювання абсолютних та відносних цін на гомогенні фактори виробництва у країнах, що торгують.

Гомогенний капітал — це капітал, який має однакові продуктив­ність та ризикованість; гомогенна праця — це праця з однаковим рівнем підготовки, освіти та продуктивності; гомогенні землі — це землі з однаковою родючістю, станом ґрунтів тощо.

До переваг теорії різної відносної забезпеченості факторами ви­робництва, що складається із двох взаємозв'язаних теорем — тео­реми Хекшера — Оліна та теореми Хекшера — Оліна — Самуельсона, належить те, що вона є важливим інструментом аналізу міжнарод­ної економіки, який ілюструє та доводить принцип загальної рівно­ваги, якому повинен підпорядковуватись економічний розвиток.

Парадокс Леонтьєва та його пояснення

У 1953 р. американський вчений, майбутній лауреат Нобелів­ської премії В. Леонтьєв опублікував результати своїх досліджень, присвячених практичній перевірці положень та концепції Хекшера — Оліна.

В. Леонтьєв у своїй роботі проаналізував висновок теорії Хек­шера — Оліна про те, що країни експортують товари, у виробництві яких інтенсивно використовуються надлишкові й тому дешевші для них фактори виробництва, та імпортують товари, у виробництві яких ці фактори застосовуються менш інтенсивно. Точніше, він одночасно перевіряв два припущення: 1) теорія Хекшера — Оліна справедлива; 2) в економіці США, як вважалось, капітал більшою мірою надлишковий, ніж у їх торгових партнерів. Тому, відповідно до теорії, вони повинні експортувати капіталомісткі товари.

Парадокс Леонтьєва: теорія співвідношен­ня факторів виробництва Хекшера — Оліна не підтверджується на практиці: праценасичені країни експортують капіталомістку про­дукцію, тоді як капіталонасичені — працемістку.

Сам Леонтьєв та інші економісти робили численні спроби пояс­нити цей парадокс. Отже, незва­жаючи на відмінності у техніці розрахунків, усі дослідження в ос­новному підтвердили наявність парадокса Леонтьєва, вчені почали вводити в модель Хекшера — Оліна й інші, крім капіталу та праці, фактори виробництва, такі як технологія, кваліфікація робочої сили.

Той факт, що продукція може вироблятися різними методами, є одним із пояснень парадокса Леонтьєва.

Той факт, що робоча сила не є однорідним товаром, є ще одним поясненням парадокса Леонтьєва.

Наступним поясненням парадокса Леонтьєва є те, що США імпортують значну кількість сировини, видобування якої вимагає знач­них затрат капіталу. Якщо американські експортні товари потре­бують значної кількості такої сировини, це робить експорт США капіталомістким.

Американець Джеймс Хартіген повторив розрахунки Леонтьєва на базі даних тих самих років, але виключив галузі, які значною мірою залежать від капіталомісткої сировини. Результати показали, що парадокс зник, теорія Хекше­ра — Оліна виявилася справедливою.

Ще одне пояснення парадокса Леонтьєва у 1971 р. дав американ­ський економіст Роберт Белдвін, який врахував існуван­ня американського імпортного тарифу. Цей тариф вводився для того, щоб захистити від іноземної конкуренції працемісткі галузі амери­канської промисловості, перешкоджаючи тим самим імпорту працемістких товарів. Перерахунки, зроблені Белдвіном, показали, що відміна тарифів зменшує ефект парадокса Леонтьєва на 5 %, але не скасовує його зовсім.

Теорія життєвого циклу товару

У 1961 р. англієць М. Позер запропонував теорію технічного розриву, яка є особливим частковим видом теорії Хекшера — Оліна з введеним у неї додатко­во технологічним фактором. Центральний пункт теорії Познера: міжнародна торгівля викликається технічними нововведеннями, які виникають спочатку в якій-небудь галузі в одній з країн, що торгу­ють. Внаслідок цього обмін технікою та технологією асиметрич­ний. Країна-інноватор володіє тимчасовою квазімонополією на ви­робництво продукції (нової або з меншими витратами) та експортує її, імпортуючи ненаукомістку продукцію. З часом технологічний розрив зменшується внаслідок передачі технології, заміщення імпор­ту, впровадження альтернативних технологій у відсталих країнах.

Спрощенням, а отже, і недоліком теорії технологічного розриву є те, що вона не враховує свідомого обмеження доступу до нових технологій з боку власника. Запропонована у 1966 р. Раймондом Верноном теорія міжнародного життєвого цик­лу продукту враховує нереалістичність думки про універсальну доступність будь-якої (зокре­ма нової) технології для кожного виробника будь-якої країни. Ця теорія відображала реальність 60-х рр., коли розроблені для амери­канського ринку товари почали поступово розповсюджуватися в інших країнах.

Теорія міжнародного життєвого циклу продукту стверджує, що деякі види продукції проходять цикл, що складається із чотирьох етапів — впровадження, зростання, зрілість та занепад; виробництво цієї продукції переміщується з країни в країну залежно від етапу циклу.

На першому етапі (впровадження) розробляються нововведен­ня у відповідь на виявлену потребу. Як правило, головна роль тут належить промислово розвиненим країнам (ПРК).

На другому етапі (зростання) країна нововведення паралельно із вітчизняним виробництвом нового товару може розпочати його випуск за кордоном. Крім того, випуск цього ж товару може почати й іноземний конкурент, причому він може зробити це за (допомогою незначних змін у товарі, обминаючи патентний захист або придбавши які-небудь експертні документи. Але у будь-якому випадку виготовлена продукція майже повністю залишається у тій (країні, де створено нове підприємство.

На третьому етапі (зрілість) світовий попит на новий про­дукт починає вирівнюватись. Задум та технологія виробництва нового товару стають настільки відпрацьованими, що додаткові знан­ня вже не настільки необхідні для зниження витрат. Продукт стає більш звичним та стандартизованим, тому його виробництво у країні з високим рівнем технології (ПРК) втрачає зміст.

Виробництво товару переміщається в інші країни, які можуть використовувати стандартну вже технологію, знижуючи собівартість одиниці продукції. Нижча собівартість дає можливість збільшува­ти збут у слаборозвинених країнах (СРК).

Нарешті, на четвертому етапі (занепад) технологія та облад­нання настільки вдосконалюються, що для виробництва товару вже не потрібна особлива кваліфікація, і тому воно переміщається у СРК, які мають надлишок дешевої робочої сили.

Переваги теорії міжнародного життєвого циклу продукту по­лягають в тому, що вона пояснює закономірності розвитку зовні­шньої торгівлі великою групою товарів, зокрема синтетичних мате­ріалів, консервів (у Аргентині та Бразилії), бавовняних тканин та виробів (Пакистан, Індія), шкіряних та гумотехнічних виробів, па­перу, електроніки, технологічно складних товарів, нафтопродуктів, конторського обладнання.

Недоліки цієї теорії:

1. Існує багато видів продукції, які не проходять усі стадії життє­вого циклу (пред­мети розкоші)

2. Теорія закріплювала за США лідерство, оскільки вони його вже завоювали.

3. Теорія не поширюється на продукцію ТНК.

Теорія подібності країн, або теорія попиту, що перетинається

Значна частка міжнародної торгівлі здійснюється між країнами з подібними характеристиками — між промислове розвиненими країнами, які мають населення з високим рівнем освіти та розмі­щені у помірному кліматі. Усі розглянуті традиційні теорії міжна­родної торгівлі базувалися не на подібності країн, а навпаки, на їх відмінностях.

Одну із перших спроб пояснити особливості сучасної міжнарод­ної торгівлі зробив Стефан Б. Ліндер у 1961 р. Розглядаючи особливості технологічно нових товарів (холодильники, телевізори), з якими американські фірми вийшли на європейський ринок у 40—50-х рр., він звернув увагу на те, що основні відкриття, покла­дені в основу розроблення цих товарів, були зроблені європейцями. Ці відкриття практично були втілені в Америці у вигляді техноло­гічно нових товарів, які потім завоювали зовнішній ринок в Європі. Багатий американський споживач виявився схильнішим до спожи­вання нових дорогих товарів. Потім зі зростанням життєвого рівня європейців нові американські товари знайшли шлях до Європи.

С. Ліндер зробив висновок про те, що технологічно складні ви­роби створюються фірмою як реакція на потреби, що вже існують, тобто передовсім на потреби внутрішнього ринку. І тільки після розширення виробництва, після насичення внутрішнього ринку фірма прагне захопити зовнішній. Виходити на зовнішній ринок фірма буде на базі товару, підготовленого нею для національних споживачів, отже, структура споживання країни-імпортера має бути (максимально подібною до структури споживання країни-експортера. Таким чином, всупереч теорії співвідношення факторів виробництва, не тільки відмінності, але й подібність між країнами може бути передумовою для торгівлі.

Теорія подібності країн стверджує, що, розробивши нову продукцію у відповідь на знайдену ринкову по­требу на внутрішньому ринку, виробник потім звертається до ринків, котрі найподібніші до ринків його країни. Ця теорія — одна з не­багатьох новітніх теорій, яка пояснює міжнародну торгівлю пере­важно з боку попиту, а не пропозиції.

Чим більше перетинаються струк­тури попиту в країні-експортері та імпортері, підкріплені високим рівнем доходу, тим вищий рівень торгівлі між ними. Це і є фено­мен попиту, що перетинається, відкритий Стефаном Ліндером.

Недоліком теорії подібності країн є те, що коли розрив у рівнях доходів різних груп населення дуже значний, застосування її для пояснення міжнародної торгівлі є дуже обмеженим. Наприклад, усі мешканці країни 1 мають мінімальний рівень доходу А, і тільки одна людина — максимальний С, а у країні 2, навпаки, одна особа має мінімальний рівень доходу В, а усі решта — максимальний О, то торгувати у такому випадку можуть тільки дві особи, хоча перетин у якості товарів, що цікавлять мешканців обох країн, є суттєвим.

Переваги теорії полягають у тому, що вона пояснює торгівлю між подібними країнами.

Теорія конкурентних переваг

Для того щоб з'ясувати, чому країни досягають конкурентної переваги у тих чи інших галузях, а також зрозуміти вихідні поло­ження політики фірм та національної економіки, професор Гар­вардської школи бізнесу, радник низки провідних компаній та член Президентської комісії з промислової конкуренції Майкл Портер наприкінці 80-х рр. здійснив чотирирічне дослі­дження десяти країн, які займають важливе місце у світовій торгівлі: Великобританії, Німеччини, Данії, Італії, Кореї, Сінгапуру, США, Швейцарії, Швеції та Японії.

У центр уваги проведеного дослідження М. Портер поставив завою­вання та збереження конкурентної переваги у більш ніж 100 віднос­но складних галузях економіки та індустріальних сегментах. На його думку, саме вони є ключем до високої та зростаючої продуктивності у країні й найменше можуть бути проаналізовані з використанням традиційних та новітніх теорій міжнародної торгівлі. Для дослі­дження, як видно із переліку, були відібрані країни, які відрізняються за економічним розвитком (ПРК та ПІК), розміром, державною полі­тикою щодо промисловості, за суспільною філософією, географічни­ми умовами та розташуванням, але водночас їх об'єднує одна спільна риса — усі вони вже успішно конкурують у ряді проаналізованих галузей або показують себе усе здатнішими успішно конкурувати. Аналізували конкурентоспроможність галузей за три періоди: у 1971, 1978 та 1985 рр.

Розроблена в результаті проведеного дослідження всеосяжна тео­рія конкурентної переваги країн, яка підтверджується достатньою кількістю фактів, розглянута у фундаментальній праці Майкла Портера "Конкурентна перевага країн", опублікованій у 1991 р.

Згідно з цією теорією відповідь на запитання: "Чому країна до­сягає міжнародного успіху в тій чи іншій галузі?" передбачає чотири властивості країни загального характеру, що формують середовище, у якому конкурують місцеві фірми. Це середовище може спри­яти виникненню конкурентної переваги, а може і перешкоджати цьому. Ось ці чотири властивості.

1. Факторні умови, тобто ті конкретні фактори (наприклад, квалі­фікована робоча сила певного профілю або інфраструктура), які не­обхідні для успішної конкуренції у даній галузі.

2. Умови попиту, тобто який на внутрішньому ринку попит на продукцію чи послуги, що пропонуються даною галуззю.

3. Споріднені галузі та галузі, що підтримують, тобто наявність або відсутність у країні споріднених галузей чи галузей, що підтримують, конкурентоспроможних на міжнародному ринку.

4. Стратегія фірми, її структура та конкуренти, тобто умови у країні, які визначають те, як утворюються та управляються фірми, і характер конкуренції на внутрішньому ринку.

Детермінанти національної конкурентоспроможності — це комп­лексна система, яка постійно розвивається. Майкл Портер назвав цю систему "ромбом" (в оригіналі — алмаз, діа­мант). Кожний детермінант у цій системі впливає на всі інші.

Перевагою цієї теорії є те, що вона показує роль, яку відіграють економічне середовище установи, політика, культурні цінності та лідери країни у забезпеченні успіху фірм цієї країни у певних сегментах ринку та конкретних галузях економіки. Іншими слова­ми, вона пояснює властивості нації, які є передумовою успіху націо­нальної промисловості у міжнародній конкуренції.

 
« Пред.   След. »


© 2017 Дипломы, курсовые и рефераты!
Сайт создан: 11.2008
Автор: Джигора Олег dzhigora@gmail.com