Дипломы, курсовые и рефераты!

3.2. Особливості функціонування міжнародного ринку цінних паперів Печать E-mail
Автор Oleg   
12.12.2013 г.
Ринок цінних паперів займає особливе місце у структурі сучасного міжнародного інвестиційного ринку, що обумовлено, насамперед, унікальними особливостями цінних паперів як фінансово-інвестиційних інструментів. Провідною загальною тенденцією розвитку міжнародного фінансового ринку є його сек’юритизація, тобто випереджаюче зростання операцій з цінними паперами у порівнянні з операціями з традиційними «грошовими» інструментами. Наприклад, у 1990-і роки на облігаційні займи припадає більше 70% загального обсягу міжнародних запозичень, тоді як у 1980-і роки — менше 60%.
Загальноприйнятого визначення міжнародного ринку цінних паперів немає. Як правило, на цьому ринку відбувається торгівля цінними паперами між нерезидентами та торгівля фондовими цінностями, вираженими в інших валютах, ніж національна. У широкому розумінні критерій «міжнародності» визначається тим, чи перетікає капітал з однієї країни в іншу, чи «перетинають» інвестиційні ресурси національні кордони.
Наведено характеристики за якими ринки можуть бути визнаними як міжнародні.

Міжнародний ринок цінних паперів почав формуватися у результаті масового вивозу капіталу перш за все з країн, яким належать основні транснаціональні корпорації та банки. Формування цього ринку було прискорено: сучасною науково-технічною революцією, яка породила проекти, реалізація котрих потребувала використання капіталу різних країн; розвитком інтеграційних процесів; певної стійкістю валютних курсів; використанням спільних багатонаціональних валют; успіхами у розбудові банківської та біржової справи. Міжнародний ринок цінних паперів є фактором, який прискорює світовий процес економічного зростання, полегшуює різним господарським суб’єктам доступ до міжнародного ринку вільних капіталів.
На міжнародний ринок цінних паперів мають великий вплив національні ринки. Ступінь впливу залежить від обсягу та розвинутості кожного з цих ринків. У світовій практиці прийнято поділяти національні ринки на розвинуті та ті, що розвиваються (emerging markets). У наступних таблицях (3.3, 3.4) наведено саме такий поділ. Для дев’яти найбільших ринків зазначено (у дужках) їх місце у світовій класифікації.

У табл. 3.5 приведені узагальнені показники найбільших фондових ринків світу (за даними 1994 р.). Одним з найважливіших показників ринку є його капіталізація.

Капіталізація ринку — це показник, який відображає ринкову вартість усіх компаній, що входять до лістингу фондових бірж (ринкова вартість компанії визначається як добуток курсової вартості акції на кількість її акцій, що знаходяться в обігу).
Деякі національні ринки за традицією вважаються ринками облігацій, деякі — ринками акцій. Приклади співвідношення операцій з акціями, облігаціями та комерційними паперами на деяких міжнародних ринках наведені у табл. 3.6. Для оцінки використані дані про співвідношення обсягу нетто-емісій цих видів цінних паперів у 1989-1991рр.

Важливим для аналізу ринку цінних паперів є поділ ринку на первинний і вторинний.
Первинним ринком цінних паперів є економічний простір, який цінний папір проходить від свого емітента до першого покупця. Економічним цей простір називається не лише тому, що на ньому діють емітент та інвестор, але й тому, що він раціонально організований, виконує певне економічне завдання і тільки в межах цього простору емітент може одержати необхідний йому капітал.
На первинному ринку будь-яка особа, що має необхідний для цього юридичний статус, може одержати позичковий капітал шляхом випуску своїх облігацій (табл. 3.7) або акцій (табл. 3.8).

Випуску акцій повинна передувати публікація спеціального проспекту емісії (особливої декларації), що містить достовірну і повну інформацію про характер діяльності емітента — акціонерного товариства, його керівників, капітал, дохід, заборгованість та інші показники його фінансового стану. В більшості країн держава здійснює контроль за тим, щоб проспекти емісії давали докладну інформацію про стан справ акціонерних товариств, які випускають цінні папери.
Вторинний ринок цінних паперів — це економічний простір, в якому проходить обіг цінних паперів після того як їх продасть (безпосередньо або через посередника) перший власник, що купив ці папери у емітента. Цей ринок може бути:
неорганізованим;
організованим.
Організований ринок цінних паперів може бути як біржовим, так і позабіржовим.
У більшості країн на неорганізованому ринку обертається основна маса (приблизно 85%) цінних паперів, на організованому — відносно мала їх частина (15%). Однак, саме організований ринок, де зосереджені найбільш якісні цінні папери, визначає кон’юнктуру та процес розвитку фондового ринку.
Позабіржовий (неорганізований) ринок характеризується наступними особливостями:
великою кількістю продавців цінних паперів;
відсутністю єдиного курсу на однакові цінні папери (питання про курс цінного паперу вирішується під час переговорів між його продавцем і покупцем);
торгівля цінними паперами відбувається в різних місцях і в різний час;
не існує єдиного центру, який організовує цю торгівлю і відпрацьовує її методологію. Торгівля відбувається як у відповідності з чинним законодавством, так і з порушенням його.
Далі розглянемо деякі особливості функціонування найбільш важливих міжнародних та національних ринків цінних паперів. На ринках облігацій уряд, банк чи корпорація можуть збільшити свої грошові ресурси. Національний ринок, євроринок та іноземний ринок облігацій відрізняються валютою, місцезнаходженням валюти, місцезнаходженням позичальника та технологією емісії:
національні облігації випускаються в місцевій валюті. Позичальниками є андеррайтингові синдикати та інвестори, що знаходяться в середині цієї ж країни;
європейські облігації (євробонди) випускаються не в тій країні, у валюті якої вони були визначені. Розповсюджуються ці облігації через міжнародні синдикати;
іноземні облігації випускаються в національній валюті через місцеві синдикати, але для іноземних позичальників.
Формування ринку єврооблігацій пов’язане з фінансовими діями США, які після закінчення Другої світової війни для забезпечення відбудови західноєвропейських країн почали надавати їм фінансову підтримку шляхом розміщення свого капіталу на їхніх національних ринках облігацій. Ці емісії, нині відомі як «yankee»-облігації, на той час управлялись лише інвестиційними банками США, які здійснювали андеррайтинг через американські синдикати. Найбільша частина таких емісій (для державних європейських емісій до 90 %) була розміщена поза США. Їхня привабливість для інвесторів полягала в незмінній якості, звільненні від податків (на відміну від національних акцій чи облігацій США) та їх номінуванні в доларах.
Так була започаткована структура європейського ринку облігацій. Іншим чинником розбудови ринку євробондів став податковий закон США (Іnterest Equalіzatіon Tax) 1964 р., який урівноважував податкову політику щодо національних та іноземних цінних паперів. За цим законом купівля резидендами США іноземних облігацій (за винятком облігацій Канади, Мексики та Фінляндії) втратила свої переваги.
У 1965 р. в США прийнято закон (Voluntary Restraіnt Programee), який сприяв притоку капіталу в США. Це дозволило добре відомим американськими корпораціям повернутися до ринку євробондів, до фінансування інвестицій за межами США.
До 1984 р. євроринок розвивався під впливом різних змін в податкових законодавствах країн-учасниць цього ринку. Ліквідація податків, що розповсюджувалися на іноземних інвесторів, які володіли національними цінними паперами в таких країнах, як США, Німеччина та Велика Британія, збільшила обсяг євроринку удвічі. Нині євроринок швидко розвивається в напрямку ліберизації і дерегулювання.
Характеризуючи валютну структуру євроринку, слід зазначити, що євробонди випускаються в широкому спектрі валют, включаючи долар США, німецьку марку, фунт стерлінгів, інші європейські валюти-лідери, а також ЕКЮ, йєну, канадський долар та ін.
Перші євробонди в йєнах були випущені у 1979 р. До березня 1979 р. позичальниками могли бути лише такі міжнародні організації, як Світовий Банк. Пізніше обмеження були послаблені, це дозволило здійснити випуски облігацій в єврокраїнах державним організаціям, але в основному лише тим, які вже здійснили принаймні три випуски облігацій Samuraі (див. нижче) і одержали рейтинг «ААА». Зміна законодавства у 1984 р. дала можливість розширитися групі емітентів євробондів, нині до них належать, крім державних організацій, також корпорації, серед яких певна кількість і японських. Сьогодні за своїм обсягом ринок євробондів у йєнах займає четверте місце серед ринків єврооблігацій.
До травня 1985 р. активність ринку облігацій, номінованих у німецьких марках, обмежувалася випуском лише конвертованих облігацій з фіксованим відсотком. Потім ринок було дерегульовано, що дозволило здійснювати також емісії нот з плаваючим відсотком, варантів і безкупонних облігацій.
Ринок облігацій, номінованих в ЕКЮ, створено в 1981 р. Він приваблює емітентів та інвесторів через можливість диверсифікації їхнього ризику доходу та валютного ризику. Традиційно на цьому ринку переважали міжнаціональні організації та інвестори з країн Бенілюксу. Сьогодні цей ринок розширюється за рахунок державних організацій, банків і, особливо, корпорацій багатьох країн.
Євробонди випускаються міжнаціональними організаціями, урядами, урядовими організаціями, банками та корпораціями приватного сектора. Головним критерієм, якому повинні відповідати емітенти євробондів — це високий кредитний рейтинг. За деякими винятками, ринок євробондів обмежений емітентами, котрі повинні оцінюватися рейтинговими агенціями США з оцінкою не нижче ВВВ (див. нижче).
Сьогодні декілька національних ринків облігацій найбільш впливають на масштаби, структуру і динаміку функціонування міжнародного інвестиційного ринку. Це ринки Японії, Швейцарії, Великої Британії, Німеччини та США.
Ринок облігацій Японії можна розділити на три частини: довгостроковий/середньостроковий, короткостроковий та облігацій Samuraі. Випуск і торгівля облігаціями контролюється Міністерством фінансів.
Характеризуючи ринок довгострокових/cередньострокових облігацій, зазначимо, що йому притаманна різноманітність державних облігацій та корпоративних, випущених за посередництвом національних та іноземних організацій:
відкриті урядові облігації (publіc government bonds). Це облігації, які випущені терміном на 5-10 і 20 років за посередництвом уряду через синдикати, що складаються з фінансових інститутів та інвестиційних компаній. Ці облігації широко розповсюджуються серед інституціональних і приватних інвесторів Японії та усього світу;
облігації урядових органів (government agency bonds). Ці облігації випускаються за посередництвом урядових корпорацій та інколи гарантуються урядом. Емітентами є такі корпорації, як Japan Natіonal Raіlways, Nіppon Telegraph and Telephone Publіc Corporatіon та Japan Housіng Corporatіon. Строк погашення — від 7-ми до 10-ти років;
муніципальні облігації (munіcіpal bonds). Облігації випускаються місцевими органами самоуправління. Строк погашення від 7-ми до 10-ти років;
фінансові боргові зобов’язання (fіnancіal debentures). Це боргові зобов’язання, випущені за посередництвом кооперативних банків, банків довгострокових кредитів і the Bank of Tokyo Ltd. Вони випускаються щомісячно і можуть бути однорічними без купонів, а також трьох чи п’ятирічними з купонами;
корпоративні облігації (corporate bonds). Ці облігації випускаються корпораціями, енергетичними компаніями та іншими організаціями, такими як the Japan Broadcastіng Authorіty та Teіto Rapіd Transmіt Authorіty. Такі облігації випускаються строком від 6-ти до 15-ти років.
Короткостроковий ринок облігацій складається з цінних паперів зі змінним та постійним відсотком доходу:
цінні папери Gensakі. Японський ринок Gensakі складається із ринку, на якому середньо- і довгострокові боргові цінні папери продаються з угодою про перепродаж, яка визначає дату і ціну їх обов’язкового перепродажу. Зворотна операція — купівля цінних паперів для їх обов’язкового перепродажу — називається «зворотною Gensakі». Цей ринок відкрито для іноземців у 1979 р;
депозитні сертифікати. Випускаються на строк від 3-х до 6-ти місяців з купонами.
Облігації Samuraі випускаються для японського ринку в ієннах на строк від 3-х до 20 -ти років з піврічними купонами. Емітенти — іноземні позичальними.
Цінні папери, номіновані в швейцарських франках, надзвичайно привабливі для іноземних інвесторів через відносну стійкість цієї валюти. Прибутки по них, звичайно, низькі, але це реальні прибутки з врахуванням інфляції. Свого часу, коли швейцарський франк дуже вигідно відрізнявся від інших валют, Швейцарський Національний банк запровадив певні обмеження на купівлю швейцарських цінних паперів інвесторам, які перебували за межами Швейцарії. Нині на цьому ринку не існує практично ніяких обмежень.
Основними категоріями цінних паперів в швейцарських франках є «Schweіzeroblіgatіonen» і «Kassenoblіgatіonen». Перші — це національні облігації зі строком погашення від 8-ми до 15-ти років, вони випускаються за посередництвом державних, корпоративних, фінансових і нефінансових інститутів Швейцарії. Другі — це середньострокові ноти, які випускають національні банки зі строком погашення від 3-х до 8-ми років.
Ринок іноземних цінних паперів у Швейцарії складається з відкритих випусків облігацій зі строком погашення від 8-ми до 15-ти років і випусків нот зі строком погашення від 18-ти місяців до 8-ми років.
Національний ринок цінних паперів Великої Британії в основному складається з:
грошового ринку: дисконтовані векселі та оборотні депозитні сертифікати;
урядових цінних паперів («Gіlts»);
облігацій місцевих органів влади;
іноземних облігацій (Bulldog-облігації).
Існує також ринок корпоративних облігацій (він не є основним джерелом фінансування корпоративного сектора Великої Британії). Сьогодні він в основному представлений борговими зобов’язаннями, і незахищеними позиками банків.
Найбільш важливими представниками грошового ринку є дисконтовані векселі. Це векселі Казначейства Великої Британії (строк погашення звичайно 91 день) та переказні комерційні векселі (строк погашення через 90 чи 180 днів). Обидва види векселів випускаються з дисконтом.
Банки Великої Британії випускають також депозитні сертифікати в стерлінгах зі строком погашення від трьох місяців до п’яти років.
Gіlt-ринок є найбільшим серед усіх стерлінгових ринків. Він надзвичайно ліквідний і надає різні строки погашення. Випуски можуть бути як зі строками погашення від одного дня до п’яти років, так і безстроковими, як наприклад військова позичка, випущена під час Другої Світової війни. Керівництво всіма випусками здійснює The Bank of England.
Місцеві органи влади випускають облігації з фіксованим відсотком строком погашення в основному від 5 років (інколи з меншим строком). Крім того, вони почали випуск цінних паперів з плаваючим відсотком і піврічною виплатою прибутку.
Доки не заявив про себе іноземний ринок облігацій в США, тобто доки стерлінг був основною валютою заощадження, у Великій Британії існував високорозвинутий ринок іноземних облігацій. Емісії здійснювались в основному іноземними урядами та їх агентствами. Деяка кількість цих випусків все ще котирується на Лондонській фондовій біржі. The Bank of England дає дозвіл іноземним урядам і корпораціям на випуск Bulldog-облігацій за їх запитами. Строк погашення цих облігацій від п’яти до сорока років.
Національний ринок облігацій Німеччини складається із сектора суспільних облігацій, облігацій банків, Schudscheіne та корпоративних облігацій. Остання категорія дуже невелика, тому що німецькі корпорації традиційно позичають кошти в банках, а не через ринок облігацій. Ринок іноземних облігацій трактується як частина євроринку. The Deutsch Bundesbank не робить різниці між євробондами і будь-яким випуском облігацій в німецьких марках, який було проведено міжнародною групою банків (андеррайтинг). Іноземні інвестори можуть купувати державні і банківські облігації лише на вторинному ринку. Термін погашення деяких довгострокових облігацій минулих випусків до сорока років. Нині строк погашення досягає максимум 10-12 років.
Випуски облігацій урядових організацій (Федерального уряду та його агентств, таких як Федеральні залізниці, Федеральна пошта, Німецькі землі та міста) здійснюються через фіксовані синдикати, які складаються з усіх основних німецьких банків. Випуски облігацій Федерального уряду, Залізниць і Поштової служби виконуються через Bundesbank.
Додатково до довгострокових облігацій громадські організації випускають ноти з терміном погашення від 2-х до 5-ти років. Уряд випускає ще й шести- і семирічні ощадні облігації, які через рік можуть погашатися в будь-який час номіналом з виплатою накопичених відсотків.
На короткостроковому ринку уряд випускає дисконтовані ноти і фінансові ноти зі строком життя до двох років. Дисконтовані ноти продаються через Bundesbank на відкритому ринку, тоді як фінансові ноти випускаються спеціально для інституційних інвесторів і продаються через банківські синдикати.
На національному ринку існує велика різноманітність банківських облігацій. Основні з них такі:
іпотечні облігації — випускаються іпотечними банками і кредитними інститутами для фінансування кредитів під заставу нерухомості;
муніципальні облігації — випускаються іпотечними банками безпосередньо для фінансування федеральної чи місцевої адміністрації.
облігації центральних ощадних банків — випускаються ощадними банками, прибуток від яких іде на розширення кредитування середнього бізнесу чи потреб німецьких земель;
облігації комерційних банків — незабезпечені облігації комерційних банків.
Schuldscheіne — переказні коротко-, середньо- і довгострокові кредити. Переказна угода оформляється письмово та у формі сертифіката заборгованості, вона може бути продана чи куплена на німецькому ринку облігацій. Порівняно із звичайними кредитами чи облігаціями, Schuldscheіne має ряд переваг. Вони можуть випускатися без згоди Bundesbank і не підлягати податковій дискримінації, яка до 1984 р. робила їх особливо привабливими для іноземних інвесторів.
Національний ринок цінних паперів США з фіксованим доходом знаходиться в Нью-Йорку і є найбільшим у світі. Його можна розділити на шість секторів:
урядові цінні папери;
муніципальні облігації;
корпоративні облігації;
цінні папери, забезпечені заставою;
yankee-облігації;
інструменти грошового ринку.
Ринок урядових цінних паперів складається з цінних паперів, які випускаються Казначейством США та різними федеральними організаціями. На ньому обертаються цінні папери зі строками погашення від п’яти до сорока років. Казначейські векселі можуть мати строки погашення 13 тижнів, 26 тижнів чи рік і продаються з дисконтом.
Дохід за Казначейськими нотами (Treasury Notes) та облігаціями виплачується кожні півроку. Казначейські ноти випускаються зі строком погашення від одного до десяти років і є невикупними протягом їх існування. Казначейські облігації (Treasury Bonds) мають строк погашення від 10-ти до 30-ти років.
Цінні папери агентств (Agency Securіtіes) випускаються урядовими органами США. Вони не мають гарантії Казначейства. Підвищений інтерес інвесторів до цього ринку пояснюється його інвестиційною якістю і розвитком вторинного ринку. Такі цінні папери мають різноманітні випуски: від дисконтованих нот Farm Credіt Consolіdated Systemwіde зі строком погашення п’ять днів до цінних паперів Government Natіonal Mortgage Assocіatіon зі строком погашення 40 років. Найбільш активно торгують цінними паперами Federal Home Loan Bank, Federal Natіonal Mortgage Assocіatіon, Federal Farm Credіt Banks, Student Loan Marketіng Assocіatіon та the Federal Home Loan Mortgage Corporatіon.
Муніципальні облігації випускаються місцевими і штатними урядовими органами та агентствами. Строки їх погашення до 40 років.
Корпоративні облігації випускаються американськими корпораціями і можуть бути як коротко- так і довгостроковими. Всі випуски мають дохідність вищу (на деяку величину), ніж Казначейські облігації аналогічних строків погашення. Різниця в доході залежить від кредитної якості емітента. Після проведення лібералізації цей сектор конкурує безпосередньо з ринком євробондів.
Yankee-облігації — це цінні папери, які випускаються іноземними позичальниками за допомогою американських синдикатів. Вони реєструються Комісією з цінних паперів і фондових бірж (SEC) США. Нині вони мають строки погашення від п’яти до восьми років. Емітентами звичайно є міжнаціональні інститути, іноземні уряди чи їх агентства, хоч існує невелика кількість постійних корпоративних позичальників.
Найбільшою та найактивнішою частиною євроринку є ринок середньо- і довгострокових незабезпечених облігацій. На сьогодні цей ринок знаходиться під дією різних інновацій. Так розвивається ринок цінних паперів з особливими плаваючими термінами погашення та ін. Подібні інновації з’являються для задоволення запитів певних груп інвесторів. Разом з тим євробондам властиві такі загальні ключові характеристики:
відсоткові платежі звільнені від податків;
облігації випускаються майже завжди на пред’явника;
основна маса облігацій є незахищеною;
майже у всіх випадках відкрито пропоновані цінні папери котируються на одній чи більше фондових біржах, хоча емісії можуть продаватися і на позабіржовому ринку.
Ринок євробондів в перші роки свого існування був ринком довгострокових облігацій зі строком погашення від 10-ти до 20-ти років. Після інфляції 1973-1974 рр. строки погашення звузились і стали в основному від п’яти до восьми років. На сьогодні емітенти здійснюють випуски єврооблігацій з різними строками погашення — від року і до 25 років.
Купонні платежі на ринку євробондів здійснюються з відставанням. За облігаціями з фіксованим відсотком і за більшістю конвертованих облігацій відсотки виплачуються щорічно. Нараховування відбувається за базисом 360 днів, 12 місяців, в місяці 30 днів.
Фундаментальною вимогою ринку євробондів є та, що облігації повинні бути на пред’явника з прикріпленими купонами. Євробонди найчастіше випускаються номіналом в US$1000 чи US$5000. Останнім часом для інституційних інвесторів випускаються більші номінали (від US$10000 до US$500000).
Ринок єврооблігацій відрізняється відсутністю регулювання своєї діяльності (хоча певне регулювання здійснюється центральними банками під час прийняття ними емісій в тих чи інших валютах, а також банками, які управляють емісіями).
Існують дві міжнародні організації, які впливають на розвиток ринку євробондів. Це:
The Іnternatіonal Prіmary Market Assocіatіon («І.P.M.A.») (з 1985 р. є головними учасниками ринку євробондів). До неї входять лише банки. І.P.M.A. розробляє рекомендації щодо регулювання ринку.
Тhe Assocіatіon of Іnternatіonal Bond Dealers («A.І.B.D.») (учасники вторинного ринку, як правило, є її членами). Вона розглядає питання, що є важливими для ринку цінних паперів. A.І.B.D. також забезпечує різне обслуговування та допомогу своїм членам.
Серед типів єврооблігацій відзначимо облігації з фіксованим відсотком, основними їх різновидами є:
прямі облігації (straіght bond) — облігації з фіксованим відсотком, які мають серії щорічних купонів. Їх також називають «plaіn vannіlla»;
облігації з нульовим купоном (zero bond) — не мають ніяких платежів до настання строку погашення, продаються нижче номіналу, чим і забезпечують прибуток власникові;
глибоко дисконтовані облігації (deep dіscount bonds) — облігації, за якими виплачується щорічний відсоток, але на відміну від інших облігацій, цей відсоток нижчий від превалюючого ринкового відсотка. Тому ці облігації повинні продаватися з дисконтом, подібно облігаціям з нульовим купоном;
облігації з можливою зміною відсотка (retractable/extendable bond) — такі облігації мають звичайно строк погашення 12-15 років, але початковий відсоток може змінюватися через коротший період (3-5 років);
частково оплачені облігації (partly paіd bonds) — інвестор спочатку оплачує лише частину вартості облігації (15-30 %), решту оплачує пізніше (через 6-9 місяців). Якщо інвестор через певний строк не оплачує решту, він втрачає початковий платіж і, відповідно, облігацію;
середньострокові ноти (medіum-term notes (MTN) — відносно новий вид облігацій на європейському ринку. Строк їх погашення від року до п’яти. Вони мають ті самі характеристики по купонних виплатах, що й прямі облігації;
двохвалютні облігації (dual currency bonds) — облігації, які оплачуються однією валютою, а купонні платежі та погашення здійснюються в іншій валюті (більш слабкій). Протягом терміну чинності облігацій вважається, що коефіцієнт обміну між двома валютами фіксований.
Ноти з плаваючим відсотком (Floatіng Rate Notes, FRN) — це облігації, купонні платежі яких перепризначаються через певні інтервали (традиційно кожні три або шість місяців) і звичайно прив’язані до надбавки Лондонського пропонованого відсотка на міжбанківському ринку (LІBOR — London Іnterbank offered Rate). Такі цінні папери з’явилися на ринку євробондів у 1970 р. як фінансовий інструмент, що комбінує елементи середньострокових банківських кредитів і довгострокоих євробондів.
Конвертовані облігації — це облігації з фіксованим відсотком, які можуть конвертуватися в звичайні акції емітента чи іншої компанії, що виступає гарантом облігацій. Суттєвим компонентом конвертованої облігації є коефіцієнт обміну між валютою облігації та акціями емітента. Якщо ці валюти різні, то їх коливання відносно між собою будуть значно впливати на вартість обміну.
Останнім часом на ринку облігацій набирають сили варанти. Вони можуть випускатися з облігаціями (які в такому випадку називаються хост-облігаціями) або окремо від них (такі варанти називаються голими). Варанти фізично відділені від облігацій чи акцій і торгують ними в основному окремо. Їх можна розділити на два найважливіших типи. Це:
варанти акцій. Вони дають право власникові на купівлю акцій компаній за фіксованою ціною. Таке право зберігається на певний строк. Такі варанти звичайно пропонуються як частина пакета облігацій з фіксованим відсотком;
варанти облігацій. Вони дають право на купівлю за певною ціною (протягом життя варанта) облігацій з фіксованою датою погашення.
Основну частину клірингу ринку євробондів складають дві централізовані клірингові системи:
Euro-clear (Euro-clear Clearance System Publіc Lіmіted Company) в Брюселлі. Заснована в 1968 р., управляється через Morgan Guaranty Trust Company of New-York;
CEDEL (Centrale de Lіvrasіon de Valeurs Mobіlіeres S.A.) в Люксембурзі. Заснована в 1970 р. групою провідних фінансових інститутів і управляється незалежно.
Ці системи були створені для забезпечення ефективної безризикової системи клірингу, для міжнародної торгівлі цінними паперами та уникнення затримок і витрат, викликаних фізичною доставкою сертифікатів.
Визначення рейтингу відкритої емісії тих чи тих облігацій вже багато років є характерною рисою американського ринку. Сьогодні проведення такого рейтингу стало невід’ємною частиною і міжнародного ринку. Незалежні рейтингові агентства оцінюють кредитоспроможність емітента і приписують деякий рейтинг емітенту чи емісії. Цей рейтинг визначає статус емітента та його відмінність від інших емітентів.
Основними рейтинговими агентствами є дві приватні компанії: Standard Poor’s Corporatіon та Moody’s Іnvestors Servіce Іnc. Рейтинг емітентів позначається буквено-цифровими символами.
Standsrd & Poor’s рейтинги:
ААА - найсильніші;
АА - дуже сильні;
А - сильні;
ВВВ - адекватні;
ВВ - переважно спекулятивні, широко змінювані;
В - переважно спекулятивні, широко змінювані.
ССС - переважно спекулятивні, широко змінювані;
СС - переважно спекулятивні, широко змінювані;
С - почався процес банкрутства, але платежі за зобов’язаннями продовжуються;
D - зобов’язання не виконуються.
У категоріях від АА до В може добавлятися символ «+» чи «–» для додаткової градації.
Moody’s рейтинги:
Аaa - найкраща якість;
Аa - висока якість;
А - вище середнього ступеня;
Вaa - середній ступінь;
Вa - спекулятивні елементи;
В - недостатні характеристики для бажаних інвестицій;
Саа - погане становище;
Са - спекулятивність високого ступеня;
С - нижчий клас.
У категоріях від Аa до В можуть додаватися цифри «1», «2» чи «3» для додаткової градації.
Нижче подається рейтинги цінних паперів, які випускаються національними урядами різних країн:

Міжнародний ринок акцій складається акції емітентів багатьох країн, що беруть участь у міжнародному біржовому та позабіржовому обороті формує складну інфраструктуру міжнародної інвестиційної діяльності.
Біржові системи різних країн суттєво відрізняються. Різними є й обсяги торгівлі акціями на національних і міжнародних фондових біржах. Серед останніх виділяються Лондонська міжнародна фондова біржа, біржі Нью-Йорка, Токіо, Франкфурта.
Фондові біржі використовують різні методи визначення та обчислення для збору статистичних даних. Це означає, що показники з обігу цінних паперів на різних біржах не можуть порівнюватися між собою. Відповідно до класифікації, затвердженої Європейською федерацією фондових бірж, МФФБ розподіляє своїх членів на дві групи за двома різними методами обліку: TSV (огляд торговельної системи) та REV (огляд середовища, яке регулюється).
Біржі, які застосовують перший метод обліку, враховують лише ті угоди, які «пройшли» через їх торговельні системи або які укладаються на їх торговельних майданчиках.
Біржі, які використовують другий метод обліку, включають дані про всі угоди, які підпадають під нагляд ринкового товариства (угоди, які укладаються компаніями — членами біржі, іноді — компаніями, які не є членами біржі, незалежно від того, укладаються угоди на ринку чи за його межами, у тому числі угоди, укладені на іноземних ринках).
Отже, порівнювати показники бірж, які належать до різних груп, не має сенсу (див. табл. 3.9а)


Багато країн мають крім біржових ринків, також розвинуті позабіржові та прибіржові ринки. Деякі з цих ринків країн стисло характеризують дані табл. 3.10.

До сфери позабіржового обігу входять первинне розміщення, вторинні облігаційні ринки, обіг інших боргових інструментів, а також акцій компаній, що не задовольняють вимог лістингу фондових бірж.
Відношення обсягів біржової та організованої позабіржової торгівлі акціями на різних ринках характеризують наступні дані:
а) США — 3:1; Нью-Йорська фондова біржа та ринок NASDAQ у 1990 р. спільно покривали більше 95% обсягу фондового ринку США);
б) Японія — розмір угод з акціями на позабіржовому ринку склав у 1990 р. до 1% обсягу угод у країні (Токійська фондова біржа — більше 94%);
в) Австрія — ємність позабіржового ринку складає більше 30% від ринку в цілому по країні (приблизно 70% — Віденська фондова біржа);
г) Канада — позабіржовий ринок акцій складає до 3% обороту торгівлі акціями (Торонтська фондова біржа — більше 70%);
д) Франція — позабіржовий обіг — до 3-4%.
Література
Буренин А.Н. Рынки производных финансовых инструментов. — М.: «ИНФРА-М», 1996.
Миркин Я.М. Ценные бумаги и фондовый рынок. — М.: Перспектива, 1995.
Мозговой О.Н. Ценные бумаги. Учебное пособие. — К.: «Феникс», 1997.
Мозговой О.Н. Профессионалы фондового рынка. Учебное пособие. — К.: «Феникс», 1997.
Ромашко О. Ю. Регулювання міжнародних фондових ринків: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2000.
Рынок ценных бумаг и его финансовые институты. Учебное пособие / Под ред. В.С. Торкановского. — СПб.: АО «Комплект», 1994
Последнее обновление ( 20.12.2013 г. )
 
« Пред.   След. »


© 2017 Дипломы, курсовые и рефераты!
Сайт создан: 11.2008
Автор: Джигора Олег dzhigora@gmail.com