Дипломы, курсовые и рефераты!

Правовий режим міжнародних розрахунків Печать E-mail
Автор Oleg   
01.03.2013 г.

ЗМІСТ

1.Розрахункові операції щодо обслуговування зовнішньоекономічних угод

2.Основні форми міжнародних розрахунків

3.Форми міждержавних розрахунків в Україні

Література

1.Розрахункові операції щодо обслуговування зовнішньоекономічних угод

Обслуговування зовнішньоторговельних угод полягає у посередництві банку щодо фінансових розрахунків між експортерами та імпортерами. Посередництво банків у розрахунках здійснюється за допомогою кореспондентських зв’язків, тобто відкри­т­тя кореспондентських рахунків між банками двох країн - експортера та імпортера.

В окремих випадках, як виняток, Національний банк України маже надавати дозвіл на відкриття прямих рахунків юридичним та фізичним особам (резидентам) України у зарубіжних банках. Відкриття підприємствами України рахунків у зарубіжних банках здійснюються у порядку, визначеному Постановою Національного банку №328 від 29 грудня 1995 р., якою затверджене Положення “Про порядок надання індивідуальних ліцензій на відкриття резидентами рахунків в іноземних банках”. Відповідно до цього Положення Національний банк України надає індивідуальні ліцензії на відкриття резидентами України рахунків в іноземній валюті у такому порядку.

Індивідуальні ліцензії на право відкриття та використання рахунків в іноземних банках чинні тільки протягом одного року з дня їх підписання. Продовження строку дії ліцензії здійснюється шляхом перереєстрації.

Документи на реєстрацію і перереєстрацію ліцен­зій подаються до Національного банку України в управління валютного контролю та ліцензування. Останнє розглядає звернення резидентів щодо надання чи перереєстрації індивідуальних ліцензій тільки при наявності обґрунтованого клопотання регіонального управління НБУ про неможливість здійснення розрахунків через установи комерційних банків України у зв’язку з відсутністю їх кореспондентських рахунків у банках відповідної країни.

Для надання та перереєстрації індивідуальної ліцензії резиденти зобов’язані подати такі документи:

Лист-звернення на ім’я заступника Голови Правлі­н­ня Національного банку України з такими даними:

- назва та юридична адреса іноземного банку, де відкритий або має бути відкритий валютний рахунок;

- номер рахунку та найменування валюти, в якій відкри­тий валютний рахунок (при перереє­стра­ції);

Обґрунтування потреби надання індивідуальної ліцензії НБУ на користування рахунком за межами України;

Оригінал індивідуальної ліцензії НБУ на право відкриття та використання рахунків в іноземних банках, що був чинним у минулому році (при перереєстрації);

Клопотання регіонального управління НБУ про відкриття підприємству рахунку з визначенням неможливості здійснення розрахунків через установи комерційних банків з причини відсутності їх кореспондентських рахунків у банках відповідної країни або з інших поважних причин;

Висновок регіонального правління НБУ про дотримання резидентом вимог індивідуальної ліцензії за минулий рік (при перереєстрації).

У разі, якщо рахунок в іноземній банківській установі відкритий чи відкривається філії (пред­ставництву) резиденту України, останні додатково до перелічених документів зобов’язані надати легалізовані копії реєстраційних та установчих документів філії (представництва) за кордоном.

Клопотання регіональних управлінь Наці­онального банку України при перереєстрації підприємств морського, річкового, залізничного, авіа­ційного та автомобільного транспорту - резидентів України - повинні надаватися тільки за умови подання цими підприємствами відомостей про розміри витрат коштів із закордонних рахунків (окремо за кожним рахунком) у цілому за минулий рік.

Перереєстрована чи надана індивідуальна ліцензія на відкриття та використання рахунків в іноземних банках дає резиденту України право виконувати тільки ті валютні операції, що передбачені умовами ліцензії. Режим надходження та використання валютних коштів на вказаний рахунок визначається умовами індивідуальної ліцензії.

Вимоги щодо термінів та обсягів подання резидентом звітності про валютні операції визначаються регіональним управлінням НБУ, на яке покладено контроль за умовами дії індивідуальної ліцензії.

Порушення резидентом порядку перереєстрації, чи умов, визначених в ліцензії, тягне за собою її анулювання з безумовним поверненням в Україну всіх валютних коштів з відкритих за кордоном рахунків згідно з цією індивідуальною ліцензією.

У разі, якщо НБУ відмовляється від перереєс­трації попередньо наданої резиденту України індиві­дуа­льної ліцензії на право відкриття та використання рахунків в іноземних банках, остання вважається анульованою.

Усі надходження на користь резидентів, що зараховуються на валютні рахунки резидентів в іноземних банках, відкритих відповідно до індивідуальної ліцензії, підлягають використанню виключно у порядку, встановленому Національним банком України.

Зарубіжні фірми та організації, в тому числі інвестори, дипломатичні та інші офіційні представництва, іноземні громадяни, які прибули в Україну на постійне місце проживання (мають вид на проживання) можуть відкривати в уповноважених банках України валютні рахунки без обмежень.

2.Основні форми міжнародних розрахунків

Відмінними рисами міжнародних розрахунків є те, що їх об’єктом виступає грошовий валютний еквівалент вартості товарів, послуг, робіт, капіталів, платіжних засобів, котрі здійснюють обіг між державами чи конкретними суб’єктами зовнішньоеко­номічної діяльності. В слаборозвинутих країнах, де національна валюта з обмеженою конвертацією, або неконвертована взагалі, в міжнародних розрахунках часто використовується бартерний обмін.

Ефективна зовнішньоекономічна діяльність потребує забезпечення чіткої організації розрахунків між учасниками експортно-імпортних операцій. Така організація розрахунків вимагає використання не тільки національної валюти, а й іноземних валют, що в свою чергу потребує їх регулярного обміну. Для обміну валют суттєву роль відіграє валютний ринок.

Вказані особливості міжнародних розрахунків обумовлюють їх форми, організацію документообігу, здійснення валютних операцій тощо.

Основні способи міжнародних розрахунків класифікуються найчастіше за двома ознаками-за строками платежу та порядком документообігу. За строками платежу розрізняються негайні платежі - “сконто” і платежі в кредит - “інстолмент”; за порядком документообігу - інкасо та акредитив. Рідше застосовуються розрахунки банківськими переказами по відкритих рахунках.

Під платежем у кредит у міжнародній практиці розуміють тільки комерційний кредит, тобто такий кредит, який надають один одному конкретні імпортер чи експортер у вигляді відстрочки розрахунку за відпущений товар або отримання задатку чи попередньої оплати за товар, який буде поставлено з відстрочкою. Комерційний кредит може надаватись також у вигляді відстрочки розрахунків за роботу чи послуги, виконані в кредит, або попередньо сплачені роботи чи послуги, які буде виконано з певною відстрочкою після їх сплати.

Оплата за рахунок одержаних позик від уряду чи банків не вважається платежем у кредит, оскільки імпортер платить за товар експортеру негайно із наданих йому коштів в позику іншими кредиторами.

Валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти є самі по собі частиною міжнародних розрахунків, а також засобом накопичення валютних коштів для проведення міжнародних розрахунків по товарно-послугових експортно-імпортних угодах.

Крім засобу здійснення платежів по міжнаро­дних розрахунках валютні операції є також засобом поповнення валютних резервів, за рахунок яких регулюється курс національної валюти стосовно вільно конвертованих валют, а також способом одержання прибутків юридичних та фізичних осіб, які займаються цією діяльністю (банки, біржі, брокери тощо).

Основними формами валютних операцій щодо забезпечення міжнародних розрахунків є:

- негайна поставка - “спот”, яка полягає в поставці валюти на другий робочий день з дня укладення угоди на купівлю-продаж;

- поставка через певний період - “форвард” (в цій угоді фіксується сума, період поставки, курс);

- обов’язкові поставки - “аутрайт”, коли продавець зобов’язується продати, а покупець - купити у встановлений строк за фіксованим наперед курсом в угоді;

- з правом відмови - “опціон”, коли клієнт сплачує банку невелику премію і одержує право купити валюту в будь-який день за курсом на час складання угоди, або відмовитися від купівлі чи продажу, якщо для нього це стає менш вигідним, ніж витрачені кошти на премію.

Крім вище викладеного американського варіанта “опціону” є ще європейський, який відрізняється тим, що купівля-продаж може відбутися не в межах визначеного інтервалу часу, а в заздалегідь призначений день.

Міжнародні розрахунки по валютних зовнішньоторговельних, інвестиційних та інших операціях, які вимагають використання іноземних валют, здійснюються на валютному ринку по курсу, який там складається. Валютний ринок - це не просто місце здійснення валютних операцій, він являє собою різноманітні економічні та організаційні відносини між учасниками міжнародних розрахунків, які керуються валютним курсом, що склався на час укладення угод, і сталими основними валютно-фінансовими і платіжними умовами розрахунків.

До основних платіжних умов належать: валюта ціни і валюта платежу; курс їх конвертації; валютні застереження; форми розрахунків; форми платіжних засобів та інші.

Валюта ціни - це валюта, в якій установлюється ціна контракту.

Валюта платежу - це валюта, в якій здійснюється платіж. Вона не обов’язково співпадає з валютою ціни. В такому випадку в контракті обумовлюється курс конвертації однієї валюти в іншу.

Валютні застереження - це умова, коли в контракті містяться застереження щодо зміни курсу певної валюти, групи валют “валютного кошика” на час виплат за угодою. Ці застереження передбачають перегляд суми платежу.

Умови платежу - передбачають негайну оплату відвантажених товарів чи відстрочку платежу, тобто продаж у кредит.

Форми платіжних засобів - це вид документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки. Вони поділяються на фінансові і комерційні. До фінансових належать: векселі, чеки, платіжні розписки; до комерційних - рахунки-фактури, документи, що підтверджують відвантаження товарів - специфікації, страхові поліси та інші.

Форми розрахунків відрізняються порядком документообігу і включають розрахунки: по інкасо; за допомогою акредитива; по відкритих рахунки; банківськими переказами.

Інкасо в міжнародних рахунках має такі особливо­сті: банки приймають на інкасо платіжні доручення експортерів тільки за наявності комерційних доку­ментів (рахунки-фактури, специфікації, страхові по­ліси та інші документи, які підтверджують від­ван­та­ження товарів); розрахункові документи експортера акцептуються (узгоджуються) в письмовому вигляді у попередньому порядку, тобто імпортер під­тве­рджує факт відвантаження товару; широко застосо­вується кредит - експортер може його отримати до відвантаження товару у вигляді дисконту (обліку) век­селя у банку, а імпортер - у вигляді товарних позик.

Акредитив стосовно міжнародних розрахунків яв­ляє собою платіжне доручення банку імпортера для банку експортера оплачувати відвантажені оста­н­нім товари і надані послуги за рахунок спе­ціально заброньованих для цього коштів на акредитиві за умовами, передбаченими у акредитивній заяві.

У міжнародних розрахунках існує багато видів акредитиву, вони відрізняються вказаними в них умовами щодо рівня гарантії платежу. Зокрема, акредитиви бувають: безвідкличні (з твердим зобов’язанням банку перед експортером, яке не може бути достроково анульоване або змінене без згоди останнього); відкличний (може бути анульований чи змінений в будь-який момент); підтверджений (акре­дитив підтверджений ще одним банком-гарантом, крім того, в якому відкритий акредитив); можуть бути інші види акредитивів. Вид акредитиву визначається за умовою, вказаною в акредитивній заяві.

Країни, де існують валютні обмеження та неконвертована національна валюта, часто використовують міжнародні клірингові розрахунки. Суть валютного клірингу полягає у взаємному заліку зустрічних вимог і зобов’язань, що випливають із рівності товарних взаємопоставок і наданих послуг. Ця форма роз­ра­хунків дає можливість контролювати граничне сальдо заборгованості, порядок його погашення, мно­жинність валютних курсів тощо. Ці обмеження негативно впливають на організацію міжнародних розрахунків в цілому, хоч і визначаються об’єктив­ними умовами економічного розвитку відповідних країн.

3.Форми міждержавних розрахунків в Україні

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” №15-93 від 19 лютого 1993 р., Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23 вересня 1994 р. та інструкцією Національного банку України за №139 від 16 червня 1994 р. “Про порядок здійснення розрахунків у валюті за експортно-імпортними операціями з відстрочкою платежів чи поставок” уповноважені комерційні банки здійснюють міжнародні розрахунки у формі документарного акредитиву, інкасо, банківського переказу, валютного клірингу та інших формах, що мають місце у міжнародній банківській практиці.

Але в цих нормативних актах їх ініціатори залишили за собою право корегувати форми міжнародних розрахунків у залежності від стану економіки та платіжної системи України. В п.4 згаданого листа Національного банку України запропоновано при укладенні контракту з іноземними фірмами на експорт продукції чи послуг передбачати, як правило, акредитивну форму розрахунків. Строк дії акредитиву не може перевищувати 90 днів. Подовжити термін його дії може лише обласне управління Національного банку за місцем реєстрації резидента.

Інші форми розрахунків (інкасо, переказ, вексель) застосовуються тільки у випадку абсолютної впевненості у платоспроможності та надійності зарубіжного партнера. При цих формах розрахунків клопотання резидента про подовженняя терміну розрахунку НБУ не розглядається.

Виручка у іноземній валюті підлягає перерахуванню з-за кордону у терміни, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з моменту перетинання митного кордону України продукцією, що експортується, а у разі експорту робіт (послуг) - з моменту підписання акту або іншого документу, що засвідчує виконання робіт чи послуг.

При імпорті продукції в Україну імпортери-резиденти можуть використовувати також всі форми розрахунків, існуючі в міжнародній практиці, але при застосуванні розрахунків акредитивами чи здійсненні авансових платежів продукція в Україну повинна бути поставлена не пізніше 90 днів після виконання платежу. Це має письмово обумовлюватися при складанні угоди.

Нормативна база з питань розрахунків щодо експор­тно-імпортних операцій знаходиться весь час у дина­міці. Верховна Рада України 25 листопада 1993 р. прийняла Закон “Про внесення змін до декретів Кабінету міні­с­трів України про валютне регулювання”, яким визначено, що розрахунки резидентів за експортними операціями або пос­тавки продукції за імпортними операціями мають зді­й­снюватися у строки не більше ніж 30 днів з моменту пе­ре­тинання продукцією митного кордону України, або з мо­менту здійснення авансового платежу чи відкриття акре­дитива імпортеру відповідної продукції. Термін розрахунків за експортно-імпортними операціями змінювався де­кілька разів. Вводились зміни в інших положень нормативної бази з питань валютного регулювання. У зв’язку з чим, слід зауважити, що часті зміни нормативних актів не сприяють створенню ефективного механізму розрахун­ків у зовнішньоекономічній діяльності. Більше того, роз­дрі­бність законодавчих та відомчих норм вносить протиріччя у нормотворчу і правозастосовницьку практику, дес­табілізує зовнішньоекономічні відносини, не сприяє ство­ренню комплексної системи контролю за поверненням ва­лютної виручки з-за кордону та її ефективним використанням в інтересах України.

Проблеми валютного регулювання віддзеркалюють недоліки та суперечності нормотворчого процесу і правового регулювання сфери підприємницької діяльності взагалі. Тому аналіз трансформації нормотворчого процесу в сфері зовнішньоекономічних відносин через призму недоліків в системі контролю за поверненням валютної виручки з-за кордону та відпливом валюти за межі України доцільно зробити детальніше у главі “Кримінологічний аналіз регулювання підприємниць­ких відносин. Проблеми та шляхи їх вирішення”.

Література

Гроші та кредит: підручник. /під ред. М.І.Савлук, А.М.Мороз та ін. К: КНЕУ, 2002.

Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учеб. / Под Ред. Л. Н. Красавиной. М.: Финансы и статистика, 1994

Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / За ред. А. С. Філіпенка. К.: Либідь, 1997.

Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений: Учеб. / Науч. ред. В. В. Круглов. М.: ИНФРА-М, 1998.

Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самостійного вивч. дисц. К.: КНЕУ, 2001.

 
« Пред.   След. »


© 2017 Дипломы, курсовые и рефераты!
Сайт создан: 11.2008
Автор: Джигора Олег dzhigora@gmail.com