Дипломы, курсовые и рефераты!

Сучасний стан зовнішньоекономічної діяльності Печать E-mail
Автор Oleg   
01.03.2013 г.

Здійснення активної зовнішньоекономічної політики держави, розширення міжнародної торгівлі, інтеграційних економічних зв’язків є важливим чинником стабілізації і реформування її економіки. Нині ці відносини включають у себе не тільки економічні контакти з країнами “далекого зарубіжжя”, а і з країнами СНД, взаємозв’язки з якими базуються на принципах і нормах міжнародних економічних відносин. Все це потребує посиленої уваги до розвитку зовнішньоекономічного комплексу України, вироблення ефективних зовнішньоекономічних стратегії і політики, які б грунтувалися перш за все на пріоритеті національних економічних інтересів і гарантували національну безпеку держави.

За останні три-чотири роки Україною зроблено ряд кроків у напрямі відкритості для зовнішнього світу, проте процес становлення національного зов­ні­шньоекономічного механізму йде суперечливо і з великими труднощами. Нагальною потребою стає пошук оптимальних форм державного регулювання зовнішньоекономічного процесу, запровадження та­кого механізму, який би відповідав сучасним вимогам міжнародної економічної взаємодії. Державне регулювання зовнішньоекономічних зв’язків має виконувати такі функції, як визначення принципів та пріоритетів зовнішньоекономічної діяльності, сприяння вітчизняним виробникам у їхній зарубіжній діяльності та контроль за нею. У цій сфері застосовується широка система методів державного регулювання.

До економічних інструментів належать:

у галузі імпорту - митні тарифи, податки і збори, імпортні депозити;

в галузі експорту - пільгові кредити експортерам (підтримка експортно-спроможних галузей економіки, пільгове кредитування підприємств-ви­робників, продукція яких користується попитом на зовнішньому ринку), гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків, надання фінансової допомоги.

Адміністративними методами є кількісні обмеження експорту та (чи) імпорту шляхом квотування, ліцензування, введення спеціальних вимог до товарів, встановлення ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій) тощо.

Реформа зовнішньоекономічної діяльності України, звільнення підприємств від державної монополії на зовнішню торгівлю створили принципово нові можливості для оптимального включення їх у світо господарські процеси, закріплення на між­народних ринках, вільного вибору партнерів, форм, заходів та сфер зовнішньоекономічного співробітництва. Значно збільшилось число учасників зовнішньоекономічних зв’язків. За даними Мі­ністерства зовнішніх економічних зв’язків і тор­гівлі (нова назва з 1995 року, далі по тексту - МЗЕЗ) в Україні налічується близько 40 тисяч су­б’єктів підприємницької діяльності, які мають ін­тереси за її межами.

В українській економіці є необхідні передумови для поступового включення її в систему світогосподарських зв’язків. Головні з них - наявний ресурсний потенціал, надзвичайно вигідне географічне становище (через територію України проходять основні нафто- і газопроводи), сприятливий клімат та інші. Найдинамічнішими компонентами зовнішньоекономічних зв’язків можуть бути: інтелектуальний потенціал; обробні галузі промисловості (вер­ста­тобудування, приладобудування, літакобудування, порошкова металургія, надтверді матеріали); агропромисловий комплекс; добувні галузі промисловості; нарешті, туризм, банківська справа, фінанси.

Забезпечивши відкритість своєї економіки, Україна, у свою чергу, повинна увійти у світове господарство, знайти свою “нішу” у міжнародному поділі праці, посісти там належне місце. Але слід враховувати, що інтегрування у західноєвропей­сь­кий економічний простір не проста справа, оскільки світовий ринок уже давно поділений між найбільшими транснаціональними корпораціями, фірмами провідних промислових держав. Західні країни цікавлять сировинні галузі, вони об’єктивно не можуть бути зацікавленими в інвестиціях у наукоємке і капіталоємке виробництво в країнах СНД оскільки це веде до створення потенційних конкурентів на світових ринках. До того ж наша готова українська продукція не відповідає прийнятим у світі стандартам. Тільки 10 відсотків її сертифіковане (правом видачі сертифікатів на продукцію українського походження наділена Торгово-промислова палата України). Вона стає все дорожчою, бо дешевизну робочої сили з лишком перекривають недосконала організація праці та застарілі, енергомісткі технології.

Незадовільна валютна ефективність експорту та імпорту, від’ємне сальдо торгового і платіжного балансу можуть свідчити про прорахунки в зовніш­ньоекономічній стратегії, а також про те, що у сфері цієї діяльності відбуваються вкрай негативні, в тому числі і криміногенні процеси.

За оцінками зарубіжних експертів, потенціал нашого машинобудівного комплексу займає 11-е місце у світі. У багатьох країнах є попит на українські літаки, верстати, прилади. Частка Ук­раїни у світовому виробництві становить близько трьох відсотків. В той же час її частка у світовому експорті дорівнює 0,25 відсотка. Отже, реальні можливості для збільшення експорту ще не втрачено. Для порівняння: частка Угорщини у світовому експорті 0,28; США - більше 12 відсотків (Політика і час, 1994, №7). За оцінками українських економістів, експортні можливості України використовуються всього на 8-10 відсотків.

Слід нагадати, що багатство країни примножується, як правило експортом готової продукції. Ми ж експортуємо переважно сировину та напів­фабрикати. Тому закономірно, що Україна опинилася у такій глибокій економічній кризі. Нестача сировини для своїх підприємств є однією з важливих причин кризи.

Більшість українських підприємств - це підприємства, які були включені в замкнені виробничо-технологічні цикли у промисловості СРСР. Те, що раніше було плановою виробничою кооперацією, Україна змушена відновлювати тепер на основі торгівлі. В результаті енергетичної кризи значна кількість українських підприємств виявилася паралізованою чи напівпаралізованою. Невпинне нарощування боргів підприємств, викликане, в основному, неможливістю своєчасних розрахунків за енергоносії. Платіжна криза, притаманна в меншій або більшій мірі усім країнам - республікам колишнього СРСР, позначається на стані розрахунків між ними та зростанні суми взаємозаборгованості. Складна фінансова ситуація позначається не тільки на зовнішніх, але й на внутрішніх розрахунках між підприємствами України.

Для характеристики балансу зовнішньої торгівлі, його складових не обійтися без використання статистичних даних, але слід зробити таке застереження. Зіставляючи дані щодо обсягів експорту та імпорту України, які з’являються у офіційній пресі (дані Мінстату, Мінфіну, МЗЕЗ, Мінекономіки, Держмитслужби), можна виявити певні розбіжності. Таку розбіжність даних спеціалісти пояснюють використанням різних оціночних методів, особливостями обліку енергоносіїв, а крім того, далеко не повним обліком вивезення і ввезення ресурсів, перекрученням первісної інформації з боку суб’єктів руху товарів і грошей у зовнішньоекономічних зв’язках. Деякі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, здійснюючи такі операції, не подають звіти до статуправління, а багато з них відправляють вантажі через митниці інших областей і держав СНД, що утруднює їх облік.

Відповідно до обсягів здійснених експортно-імпортних поставок найважливішими партнерами України у зовнішньоторговельному співробітництві, як і раніше, залишаються республіки колишнього СРСР. Так, у 1994 році питома вага країн СНД становила 55% в експорті і 73% в імпорті України.

Найбільший обсяг експортно-імпортних операцій припав на Російську Федерацію-47,2% імпорту і 42% експорту.

Статистичний аналіз експорту-імпорту України та інших нових незалежних держав свідчить про незбалансованість зовнішньоекономічних зв’язків. Міжнародна торгівля здійснюється головним чином на основі двосторонніх міждержавних угод, які мають збалансувати економічні зв’язки і створити стимули підприємствам-виробникам постачати свою продукцію до сусідніх країн. Але в результаті тотального спаду виробництва та кризових явищ у грошово-фінансових системах нових незалежних держав міжурядові угоди виконуються вкрай незадовільно.

Здійснюються зовнішньоекономічні зв’язки з країнами “далекого зарубіжжя” - з Німеччиною, Румунією, Угорщиною, Китаєм (найбільше позитивне сальдо у зовнішній торгівлі Україна досягла з Китаєм - 774,2 млн. доларів США. При цьому Китай закуповує у нас стратегічно важливу продукцію, в основному сировинного характеру - чорні метали, оксид цинку, добрива, а продає нам товари ширвжитку. Це звичайно потребує змін структури імпорту), Туреччиною, Індією, США, Великобританією та іншими.

Сьогоднішній реальний стан зовнішньоекономічних зв’язків такий, що в структурі експорту переважає сировинна група товарів, продукція чорної металургії, металомісткі машини і обладнання, цукор, мінеральні добрива. Чільне місце в структурі імпорту посідають енергоносії (природний газ, дизпаливо, нафта, бензин), з інших видів - машини, устаткування, обладнання, хімічні продукти, деревина, каучук та ін.

За низького курсу національної валюти ефективність експортних поставок значно вище ефективності їх поставок на внутрішній ринок, що спонукає виробника збільшувати вивіз продукції за кордон, навіть за заниженими демпінговими цінами. Особливо активні у цьому постачальники сировини та паливно-енергетичних ресурсів. Вивіз цієї продукції на зовнішній ринок скорочує її постачання на внутрішній ринок.

Основний принцип діяльності підприємств - мак­сималізація прибутку, а головний спосіб його досягнення - експорт конкурентоспроможної продукції та ресурсів. Спрощення виходу на світовий ринок та зацікавленість підприємств у вільноконвертованій валюті (ВКВ) привело до переорієнтації виробничого сектора на зовнішній ринок. За умов швидкого знецінення національної валюти (1991-1995 роки) підприємства наполегливо вишукували можливості продати сировину за кордон за валюту. Праг­нення українських підприємств продати все, що вигідно, призвело до того, що самі українські під­приємства опинилися відрізаними від власних же ресурсів. А це, в свою чергу, негативно вплинуло на роботу цілих галузей виробництва, викликало спад виробництва та інші негативні наслідки, які неминуче наступають у таких випадках.

Своєрідною особливістю зовнішньоекономічної діяльності України була і залишається орієнтація на бартерні (товарообмінні) операції. Взагалі така форма торгівлі має місце у світовій практиці і являє собою безвалютний, але оцінений і збалансований обмін товарами. При бартерних угодах оцінка товарів здійснюється з метою створення умов для еквівалентного обміну. Але в умовах нашої деформованої економіки ця світова тенденція набула потворних форм: здійснюються збиткові зовнішньоторгові бартерні операції; відправляються за кордон необхідні на внутрішньому ринку товари, в обмін за які в країну надходить нееквівалентна кількість іноземних товарів і до того ж не завжди самих необхідних; реалізується конкурентоспромо­жна продукція (цукор, рослинна олія, товари хіміч­ної промисловості). Факторами, що зумовили “бар­те­ризацію” торгівлі, є такі:

- нестабільність фінансово-грошової системи;

- недосконалість податкового законодавства;

- нерозвиненість банківської системи;

- неконкурентноздатність нашої продукції;

- низька купівельна спроможність українських споживачів та інші.

Питома вага бартерних (товарообмінних) операцій у різні періоди, за даними різних джерел інформації, сягає від 20 до 90 відсотків, причому практично дві третини бартерних операцій здійснюються з країнами СНД та Балтії. З кінця 1994 року після лібералізації експортних поставок в Україні із загального обсягу експорту товарів, які підлягають обліку, 61% становили бартерні операції (Аналітичний матеріал Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАНУ, №7 від 6 березня 1995 р.). В багатьох регіонах цей показник був ще вищий, а у семи областях України (Івано-Франківська, Миколаївська, Рівненська, Харків­ська, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська) усі зареєстровані контракти були бартерні (Финансовая Україна, 1995, 8 марта).

“Бартеризація” зовнішньоторговельних зв’яз­ків з усіма негативними наслідками для країни в цілому залишалася характерною і для 1995 року. Особливу занепокоєність викликає той факт, що у бартерних операціях стрімко зростає частка високоліквідної продукції (чорні метали, цукор, соняшникова олія, товари хімічної промисловості). Тільки за контрактами, укладеними на перше півріччя 1995 року, до бартеру включено продукції (здебільшого високоліквідної) на суму близько двох млрд.дол. США.

Невирішеність проблем, що виникають за нових умов господарювання, до певної міри обумовлює криміналізацію зовнішньоекономічної діяльності. Новий характер відносин у економіці використовується недобросовісними посадовими особами для зловживань: розбазарювання державних коштів, розкрадання чи приховування валютних надходжень (за підрахунками Мінекономіки, в Україну не надходить майже 50 відсотків виручки від експорту товарів і послуг (Урядовий кур’єр, 13 квітня 1995 р.), шахрайство з фінансовими ресурсами, зловживання службовим становищем та хабарництво, неконтрольований вивіз товарів та інші.

Сировинна спрямованість експорту і відсут­ність належного державного контролю за експортним процесом призвели до розбазарювання цінних сировинних ресурсів шляхом їх реалізації за демпінговими цінами. Значна частка обсягів демпінгового збуту сировини за кордон припадає на малі під­приєм­ства. Такі ж дії спостерігаються і з боку державних підприємств. Склалася ситуація, коли державні підприємства, використовуючи державну сировину, енергію, інші ресурси, стали розпоряджатися прибутками від цього виробництва як власними. Отримавши право вивозити в інші країни дешеву вітчизняну продукцію, керівники багатьох підприємств воліють лишити виручку на рахунках іноземних фірм в зарубіжних банках. Тим самим, вони фінансують чужу економіку, зміцнюють валюти інших країн, посилюючи інфляцію у вітчизняній економіці.

Експорт біржових товарів (навіть за умов їх критичного дефіциту на внутрішньому ринку) розквітає часто-густо за рахунок напівлегальних та незаконних операцій.

Зафіксовані факти вивозу сировини, яка підпадає під спеціальний режим експорту, без будь-якої ліцензії, маючи лише супроводжувальні документи з печаткою місцевої митниці.

Як вже відзначалося, підприємствами не завжди забезпечується еквівалентність при здійсненні бартерних операцій. Розрахунки за бартером стали зручною формою приховування валютної виручки і вилучення з обороту підприємств грошових коштів. Бартер можна визначити (в більшості випадків) як нееквівалентний товарообмін, який спустошує внутрішній ринок, створює на ньому штучний дефіцит, призводить до подальшого росту цін і втрати платежів бюджетом.

Структурні викривлення вітчизняного експорту та імпорту в значній мірі знижують ефект від зовнішньоекономічних операцій. Обсяги імпорту нарощуються ввезенням продукції, яка є в достатній кількості у країні, або налагодження випуску якої не потребує значних зусиль. Таку практику не можна вважати економічно вигідною для країни.

Для покриття потреб у критичному імпорті необхідне стимулювання експорту. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 1994 р. “Про лібералізацію експортних операцій” скасувала з 1 листопада 1994 року експортні квоти й ліцензії на всі товари, за винятком зернових культур, вугілля, відходів та брухту дорогоцінних і чорних металів, чавуну.

Першочерговим питанням експортної політики стає перебудова структури експорту, яка повинна подолати сировину спрямованість експорту, забезпечити нарощування продажу за кордон готової про­мислової продукції - високотехнологічних на­у­ко­ємких виробів, а також продукції машино-будування, порошкової металургії, надтвердих матеріалів, електрозва-рювального устаткування тощо.

Крім розглянутих вище експортно-імпортних операцій, Україна здійснює операції з давальницькою сировиною з 50 країнами світу. Найбільші обсяги такої сировини надходять з Російської Федерації (41%), Німеччини (13%), Ізраїлю (4%), Казахстану (3%). Поставки української давальницької сировини здійснюються до 35 країн світу, в тому числі до Російської Федерації (64%), Казахстану (7%), Польщі (4%).

Загальний обсяг зовнішньої торгівлі послугами у 1994 році становив 1600,3 млн.дол. США, в тому числі експорт - 1310,7 млн., імпорт - 289,6 млн.дол. В структурі обміну послугами переважають транспортні, комунікаційні, будівельні послуги по ремонту і монтажу.

Важливим додатковим фактором економічного відродження України могло б стати залучення іноземних інвестицій. Припливу їх у вітчизняну економіку заважають, кризовий стан економіки, недосконалість нашого законодавства з питань іноземного інвестування. 13 березня 1992 року було прийнято Закон “Про іноземні інвестиції” (в 1996 році втратив чинність), а 19 березня 1996 року - Закон “Про режим іноземного інвестування”. Але обсяг іно­земних капіталовкладень залишається незначним. Головним чином це інвестування у створення спільних підприємств. Наші СП, як правило, мають невеликі статутні фонди прагнуть займатися посередницькою діяльністю, залучають здебільшого короткострокові кредити, або лише імітують залучення інвестицій з метою ухилитися від оподаткування. За даними Міністерства економіки України, до 40% іноземних інвесторів вклали в українську економіку менше 1000 дол. США, а є спільні підприємства, де їх доля не перевищує 100 дол. США. (Діловий віс­ник,1994, №4). Більшість створених у 1991-1992 роки спільних підприємств припинили свою діяльність або призупинили її, очікуючи на кращі часи. Так, якщо у 1992 році діяло 812 СП, 1993 - 2530 СП, то у 1994 році їх кількість зменшилася і становила, за даними Міністерства статистики України, 2100.

Разом з тим слід відзначити, що попри всі труднощі Україна володіє значним економічним потенціалом, багатими покладами корисних копалин, має широкі можливості у галузі сільського господарства, які за умов чіткої зваженої інвестиційної політики держави можуть стати предметом інвестиційного інтересу з боку розвинутих країн світу.

Для встановлення взаємодії України з сучасним міжнародним ринковим господарством важливим є створення адекватної ринкової інфраструктури (мережі комерційно-фінансових інститутів, товарних і фондових бірж, посередницьких і консалтингових фірм і служб безпеки, системи ін­фор­матики, зв’язку та реклами, зрештою всієї виробничої і соціальної інфраструктури).

Використана література

Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” Вед. ВРУ, 1991 № 29

Міжнародні економічні відносини, Система регулювання міжнародних економічних відносин. Прідручник. За ред. проф. Філіпенка А.С, -К.: Либідь, 1994, -251с.

Управління зовнішньоекономічною діяльність за ред. Урманова Ф.Ш. Житомир, 2000.

 
« Пред.   След. »


© 2017 Дипломы, курсовые и рефераты!
Сайт создан: 11.2008
Автор: Джигора Олег dzhigora@gmail.com